Артефакти у шведських лісах

Ще з початку історії людства ліси були притулком, джерелом їжі і місцем поклоніння. Завдяки лісу багато слідів наших предків мали шанс на збереження і сьогодні розкривають нам таємниці їхнього життя. Про те, що ці сліди варто шукати, добре знають у шведських лісах.

Ліс у Швеції охоплює близько 75% площі всієї країни. Незважаючи на таку велику територію, важко знайти хоча б фрагмент лісу без слідів людської діяльності.
Пошуками, описом і презентацією того, що у лісах залишили наші предки, займається Riksantikvarieämbetet (шведський національний Комітет із культурної спадщини та Національна рада з питань спадщини). Riksantikvarieämbetet – державне підприємство, що підпорядковується Міністерству культури. Займається охороною усіх пам’яток у Швеції. Також і тих, які приховані у лісах. Каталогізовані археологами не тільки сліди, а й залишки місць, де люди колись жили і працювали. Іноді такі знаки в лісах видимі на перший погляд – фруктові дерева або нарциси на руїнах села, сліди випасу оленів у загорожах (наприклад, кал або регулярні витоптання), характерні для Скандинавії – кам’яні кургани, які служили як могили, каміння з рунами або землянками. В іншому випадку – більш детальні, такі, як викарбування на корі старого дерева. Розпізнавання цих тонких слідів – це завдання для фахівців. Та й сама колекція дозволяє будувати надзвичайну історію про минуле та розвиток місцевих громад.
Проблема
чи радість шукача?
Відповідно до шведського законодавства, кожна особа, яка планує певну діяльність у лісі, повинна звернути увагу на можливі сліди минулого. Усі знахідки (відомі та невідомі) захищені, тому про кожен новий артефакт необхідно повідомити (як правило, до Місцевого офісу Länsstyrelsen, адже зазвичай вони приймають рішення про подальші розкопки або долю пам’яток). Якщо не знають, що на ділянці є якісь історичні залишки, про це завжди можна запитати у місцевого уряду. На території, призначеній для очищення або розрідження, спеціальної згоди не потрібно. Але для роботи, яка потребує, скажімо, підготовки ґрунту (скарифікація), будівництва доріг, необхідне погодження управителя лісу, яким чином повинна працювати реконструкція, щоб не пошкодити знахідки. Зазвичай для цього просто надають дозвіл з офісу, виданий відповідно до охорони пам’ятників. Головне – управитель лісу повинен проінформувати працівників лісового господарства, що в тому районі, де вони будуть працювати, є пам’ятники матеріальної історії.
Захист слідів минулого у шведських лісах регулюється двома законами – правом на збереження культурної спадщини та лісовомим правом.
Іноді в більших місцях, де є могили, фундаменти будинків, господарство – втручання не може бути здійснене.
Часто, однак, знання про розташування пам’яток, планування за консультацією з чиновниками дозволяють продовжувати нормальне ведення лісового господарства, іноді навіть там, де є, наприклад, поля кам’яних курганів, які є пам’ятками з епохи бронзи.
За «справжню давнину» у Швеції вважалися предмети до 1850 року. Про такого роду знахідки необхідно поінформувати воєводський уряд, регіональний музей, поліцію або ж морську прикордонну службу. Після огляду археологів і каталогізації, як правило, може бути продовжене лісове господарювання.
Навіть якщо у лісі знайшли сліди минулого, які не є пам’ятками в строгому сенсі шведського права, все ж краще поінформувати чиновників.
– Шведи поважають своє минуле і кожен управитель лісу дбає про те, щоб жодна його дія не нищила слідів предків, – підкреслює представник Riksantikvarieämbetet. – Якщо під час роботи в лісі ми натрапимо на невідомий досі артефакт, вчасно повинні сповістити про нього урядовцям. Зазвичай так і відбувається.
Освіта
є запорукою успіху
Riksantikvarieämbetet займається також навчальною діяльністю. У рамках цього він веде проект «Ліси та історія» на підставі документації слідів минулого в лісах. Вона заснована на тісній співпраці з місцевими спільнотами.
– Ми доводимо їм, що спів­праця між державними та приватними службами управителів лісу можлива. У нас є спільна мета – збереження культурної спадщини, важливість якої щоразу краще розуміють управителі, – пояснює Riksantikvarieämbetet. – Завдяки проекту все більше місцевих жителів допомагають кваліфікованим археологам створити карту минулого. Для обслуговування проектів, по­пуляризації, отримання інфор­мації про спадщину, збільшення соціального доступу до історичних будівель Riksantikvarieämbetet виділяє щороку 30%, тобто 250 мільйонів шведських бюджетних крон (майже 800 млн грн).
Riksantikvarieämbetet керує національною базою даних, що стосуються культурологічної та історичної інформації. Це важливий елемент інформування та обмін знаннями про культурну спадщину. Раніше створена карта об’єктів минулого працює вже кілька років. Є обмін інформацією у цифровому форматі – Riksantikvarieämbetet створили інтернет-портал, в якому усі інвентаризовані об’єкти попередньо позначені на карті. Зовнішнє розташування дає змогу користувачу мати уявлення про інвентарну картку і короткий опис того, що це за об’єкт і з якого періоду він прийшов до нас. Як сказала представниця Riksantikvarieämbetet, можливо, в майбутньому хоча б частину з них можна буде передати у фото.
Знайдений,
не вкрадений
У Швеції винагороду за знайдене можна отримати в деяких випадках, описаних у законі про захист пам’яток (Kulturmiljölagen). Наприклад, якщо знахідка складається з двох або більше предметів чи виконана з золота, срібла, міді або бронзи. Це взагалі (як у Польщі) 10% вартості знахідки. До цих пір найбільша винагорода за цей тип знахідок випала фермеру з Нідерландів, який у 2002 році знайшов на своєму полі скарб вікінгів. Він отримав нагороду 2,1 мільйона шведських крон. Як кажуть шведи, що займаються цією темою, їхні громадяни дуже серйозно ставляться до обов’язку звітувати державі про знахідки, а випадки торгів знайденими артефактами за всі роки є великою рідкістю.
– Одиничні предмети, наприклад, кам’яна сокира або залізний наконечник стріли, після каталогізації і опису можуть повернутися до людини, яка знайшла річ. Бо людина знайшла це на своїй землі (у Швеції приватні ліси становлять більшість). Єдине, що мусимо зробити, це висловити наше бажання залишити предмет у себе. Для багатьох шведів винагорода цінніша, ніж знахідка, – говорить представник Riksantikvarieämbetet. – Такі предмети можна продати на аукціоні, але навряд чи хтось зважиться на такий крок. Тим не менш, буває і таке, хоча продаж таких предметів є злочином.
У Швеції також не бракує любителів шукачів скарбів. Кожен може шукати пам’ятки в землі або під водою – з урахуванням закону про використання металевих детекторів, на які потрібен дозвіл від Länsstyrelsen. Неприйнятними є аматорські розкопки в місцях каталогізованих пам’яток.
А у Польщі?
Якщо у Польщі під час лісових робіт знайдено «скарб», положення зобов’язують подати відомості про цей факт до компетентного державного органу (приховування пошуку чи асигнування загрожує санкціями). Теоретично це має бути консерватор пам’яток. На практиці це, наприклад, мер, президент міста, поліція, найближчий музей, який інформує консерватора. Іноді такі сигнали йдуть лісівникам (вони також бувають відкривачами артефактів, прихованих у лісах). Несповіщення загрожує штрафом, тому що знахідки належать казначейству держави.
Відповідно до Цивільного кодексу, людині, яка знайшла, надається певна винагорода. Передбачено, що це грошовий і пам’ятний диплом. «Відповідна винагорода» дійсна, коли знайдений елемент має археологічну та матеріальну цінності. Вона присуджується міністром культури та національної спадщини. Її розмір не може перевищувати розміру середньої заробітної плати у 25 разів (у виняткових випадках це – у 30 разів) і визначається міністерством. Якщо консерватор дізнається, що пам’ятка має вартість тільки наукову або історичну, людині, яка її знайшла, залишається лише диплом про визнання. Також гроші не отримає та особа, яка займається постійним пошуком пам’яток.
За знищення пам’яток загрожує від 3 місяців до 5 років позбавлення волі (за ненавмисне знищення – штраф, обмеження волі або ж її позбавлення до 2 років). У Польщі також існує повна заборона використання металодетекторів або інших електронних та технічних пристроїв. За це загрожує навіть арешт.
У польських лісах також є величезна кількість слідів з минулого, хоча цього ще не оцінили. Приміром, у Біловезькій пущі було здійснено найбільшу на сьогодні інвентаризацію артефактів у лісових районах. Це сталося в рамках реалізації проекту «Оцінка стану різноманітності в Біловезькій пущі на підставі вибраних природних і культурних елементів», реалізованого через DGLP.
Уршула ЗУБЕРТ («Las polski»)
Із польської переклала
та підготувала Уляна ЧУРИЛО

«ЛВ» «1-2. 2018р.