Безвіз, Ґрати та ближня Європа


До Польщі – найближчого європейського сусіда України – я їздила неодноразово. Бо від мого рідного Луцька до сусідів-поляків рукою подати. Але цього разу зголосилася на екскурсію, щоб спеціально перевірити, які вони – перші дні безвізового подорожування, а також, як витрачають кошти тут, – у нас, і там, – у Польщі, облаштовуючи одні й ті ж об’єкти. А ще, звісно, прогулятися вуличками старого міста Замостя. А чому б ні? Стосовно одних і тих же об’єктів, одразу проясню ситуацію, – мова йде про зоопарки. І Замостя, і Луцьк отримали кошти на облаштування зоопарків. У Луцьку дещо облагородили територію, збудували нові добротні вольєри для ведмедів, левів та тигрів. Проінспектуємо, як освоїли кошти у Замості…
А поки розкажу свої враження від перетину кордону у перші дні безвізу для України.
На початку літа Україна таки отримала безвізовий режим. Відтепер під час подорожі потрібно мати при собі документи, які підтверджують мету поїздки, місце проживання, достатню суму грошей та медичне страхування. Звісно, для подорожі потрібно оформити біометричний паспорт. Українці масово кинулися робити ці документи – з надією без перешкод подорожувати Європою.
Ще не так давно на митних переходах із Польщею були надміру великі черги. Люди мусили стояти по кілька днів, аби перетнути кордон.

Кордон

Кожен, хто вирушає автомобілем до Польщі, добре думає, як їхати, аби витратити якнайменше часу на перетин кордону. Маємо вісім митних автопереходів із Польщею. Проте донедавна, який би з них не обрав, доводилося вистоювати неймовірні черги. Наприклад, на найближчих до Луцька – у Ягодині чи Устилузі – доводилося стояти по кілька десятків годин. Щоправда, кажуть, такі великі черги можна було оминути, вчасно підійшовши до хлопців на узбіччях, які за певну плату вклинювали твоє авто поближче. Відтак уже йшлося не про десятки, а про кілька годин. Та й це вже було за щастя.
Їду з надією, що тепер ситуація нормалізувалася. Прямуватимемо найкоротшим шляхом через пункт пропуску Устилуг – Зосін (Zosin), що на автошляху Н22, який з’єднує українські міста Рівне та Луцьк. На польській території дорога переходить у швидкісну трасу 74 до міст Грубешів та Замостя. Якраз те, що треба, бо ж плануємо заїхати на кілька годин до Замостя та повернутися додому.
Екскурсійний автобус наповнюється людьми. Більшість – діти. То й не дивно, бо ж їдемо дивитися зоопарк у першу чергу. А вже потім старе місто і… на закупи. Як без того? У Польщі ж, попри набагато більші зарплати, порівняно з Украї­ною, можна значно зекономити.
Я маю біометричний паспорт, але у ньому віза є. Тож спеціально подорожую з екскурсією, аби побачити, як працюють із новими паспортами без візи.
А ось і кордон. Перехід «Устилуг».
09.15. Автобус під’їжджає геть близько до пропускного посту. Стоїмо другими. Перед нами ще один, теж екскурсійний. Ну, думаю, зараз швидко піде.
…Прикордонники зібрали паспорти один раз. За трохи – віддали. Через кілька хвилин зібрали знову. Перепитали, скільки людей їде без візи і скільки з візою. Скільки дітей, скільки дорослих. Пішли.
До поляків ми ще не доїхали. Стоїмо вже півтори години. Стає все спекотніше і важко дихається. Чекаємо. Легкові авто, що вишикувалися збоку, повільно, але рухаються уперед.
10.30 – Рушили. Тепер мають перевірити відбитки пальців. Кажуть бути уважними, бо, мовляв, наші частенько тичуть усі пальці і у поляків відбувається збій системи. Зляться страшенно.
Автобус чомусь починає рухатися назад. У пасажирів німе запитання: у чому річ?
От вам і безвіз. Екскурсія ж у Замостя. Це – 60 км від Устилуга. А тримають, ніби не знаю куди і не знаю нащо їдеш. Діти починають хникати. Душно так, що аж нудить. А ми досі на українській стороні.
11.20. Прибігла жіночка і сказала, щоб усі поїли свої бутерброди, яйця і т.д. Бо як поляки знайдуть, то штраф 200 злотих. Каже: їхній автобус уже заплатив таку суму за те, що знайшли 8 варених яєць. «Зі своєю тушонкою теж не можна», – перемовляються.
Подумалося: а як же діти, які навчаються у Польщі везуть туди їжу, що їм дали батьки?
Нарешті Польща. Відбитки перевірили досить оперативно, ніхто більше нічого не запитував.
На кордоні ми стояли майже 4 години. Отож, водій попереджає, аби прискорилися, бо ж іще назад треба повернутися сьогодні, а хто знає, скільки на зворотному шляху доведеться стояти.
перша зупинка.

Зоопарк у Замості

Цікаво, як тут живеться тваринкам за ґратами?
Нас зустрічає дуже гарна територія. При вході алейки, ветеринарна клініка, скульптури тварин вирізані із дерева. Людей – чимало. Одразу видно, що місцеві мешканці люблять тут відпочивати з дітьми. За брамою – мапа, яка розповідає, куди рухатися, аби побачити ту чи іншу тварину, рептилію, рибу, птаха чи метелика, приміром. Так, тут усього досхочу.
Територія величезна, охайна, кліток у повному розумінні цього слова, фактично немає. Усе зроблено так, що ти відділений від тварини лише огорожею, на якій, щоправда, написано, аби відвідувачі були обережними, бо по залізних прутах пропускають напругу. Тож тварини до огорожі не підходять, а люди – обачні. Бачила кількох дітей, які бралися за огорожу і нічого їм не було, тож ми зробили висновок, що напруга всередині – далі від відвідувачів.
Подорожуючи цим зоопарком, огортає відчуття, що ти прийшов у гості до тварин. І вони тут щасливі. Ось мавпи плигають з гілки на гілку, гойдаються на ліанах-мотузках. Мама-мавпа носить на руках маленьке дитинча. Так мило споглядати за їхніми іграми, своєрідним спілкуванням. Тато-мавпа погойдується в гамаку, дивиться на ідеальну сім’ю.
Мавп тут дуже багато. Вони різні, кожна родина кумедна і цікава по-своєму.
Ось – лемури. Ну справжній тобі мультик «Мадагаскар».
А ось за завісою із пластику дивовижна оаза. Метелики різних барв. Навіть є можливість поспостерігати, як вони стають крилатими, народжуючись із лялечки. Справжня казка.
На вольєрі з оленями написано, що це дар Президента Польщі Броніслава Комаровського.
Ведмеді теж не за ґратами. Ходять, відділені від людей ровом та частоколом, яким також пропущений струм.
На стежках то тут, то там розташовані ігри-головоломки: «Чия то лапа?», «Чиє то око?». Діти і дорослі з задоволенням граються у такі розвиваючі забавки.
Гарно доповнюють територію водойми з ліліями, які якраз розквітли. Тут мешкають лебеді чорні та білі, дикі качки.
Тиграм, леопардам також комфортно, сплять собі і в вус не дують. А поруч – величезні шматки м’яса. Видно – не голодні, раз можуть собі дозволити спати поруч зі смачною їжею. У них величезний вольєр, – двокімнатний. Обидві кімнати можна роздивитися через непробивні прозорі пластикові стіни.
А ось дім, де мешкають змії, ящірки, черепахи, крокодили, риби, павуки…
Є й жирафи. Для яких і дім облаштували, і територію для прогулянок. Годівниця розташована високо-високо. Аби тваринам було зручно.
А ось у чистих водоймах – бегемотик.
Мені думається: ну чому ми не можемо отак утримувати звірів, аби і за ґратами їм було комфортно?
Натикаюся на щит, де написано, що Замостя, Луцьк і Жешув – три міста-партнери, які отримали можливості модернізувати зоопарки.
Скажу чесно: різниця є. І не тільки у величині території. А у тому, як ця територія утримується, як до ладу функціонує інфраструктура. Думається: нам ще є до чого прагнути.
«Перлина ренесансу»

Переїжджаємо до старого міста.
…Воно дивує самобутністю. Територія, яку люблять оглядати туристи, досить маленька, але цікава. Якихось кілька десятків кілометрів від кордону – і зовсім інший туристичний простір. Своя історія, своя таємниця. Гарно відреставровані будинки утворюють плеяду архітектурно-історичної спадщини.
Місто закладалося Яном Замойським – канцлером та корінним гетьманом, який хотів збудувати замок, що відповідав би його статусу. Кажуть, Ян хотів перевершити королівський Краків, який не любив. Місто і сам замок будували 20 років, – досить короткий термін (1580-1600). Головним його проектантом був італійський архітектор Бернардо Морандо. Він проектував палац, арсенал, костел, ратушу, будинки на центральній площі Ринок.
Свого роду Замостя за своїм унікальним у світовому масштабі архітектурним ансамблем, близьке до ідеї «ідеального міста». Також його називають «Перлиною ренесансу».
Цієї спекотної пори на площі Ринок граються у фонтанах діти, у чисельних кафе, які скупчилися одне біля одного, як і тутешні будинки, кавують чи насолоджуються прохолодним пивом дорослі. Маленька площа одночасно і велика, бо об’єднує в собі безліч цікавого.
Нащадки Замойського й досі управляють містом. Дбають про добробут міщан та гостей і бережуть спадщину свого славного діда та шанують свою історію.
Палац Замойських та Замойська академія перероблені для того, аби бути потрібними сьогодні і виконувати функції сьогодення. Вони багато в чому вже втратили колишню пишність, але могутні стіни, які оточують старе місто і у деяких місцях сягають семи метрів товщини, вражають досі. Замостя – місто, яке занесене до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Дорога додому здається коротшою. Подорожуючі, натомившись від руху та вражень, дрімають. Дорога – ідеальна. Автобус плавно похитується, ще більше сприяючи розслабленню. А ось уже й перевірка на кордоні. В Україну пропускають дуже швидко і поляки, і наші. У напівсні й незчулися, як опиняємося в Україні. І все – сну кінець. Рідні ями!
Скрізь добре, а вдома найкраще. Тільки треба прагнути, щоб найкраще було не лише у душі (від відчуття, що то Батьківщина), а й навколо. Центр Європи, як не як!
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора
P.S. Доки журнал готувався до друку, стало відомо, що розпочато будівництво нової дороги Устилуг-Луцьк-Рівне. Кажуть, буде масштабно. І це дуже тішить. Маємо гордитися Україною.
«ЛВ» №7-8.2017