Будні знаменитого «Звірівського»

Державне підприємство «Мисливське господарство «Звірівське», що на Волині, дуже знамените. Таку славу спричинило кілька факторів. По-перше, у лісі, що за кілька кілометрів від Луцька, фактично без проблем можна побачити стадо оленів на 200 голів (чи й більше) і поспостерігати, наскільки у природі все злагоджено. Крім того, довкола цього підприємства стільки історій про елітні полювання далеко не лише волинян, що оминути увагою місцину важко. Тож їдемо туди і ми.

Що сказати. Прекраснішим за сам ліс може бути тільки… ліс під снігом. Пара коней стишено крокує. І як тільки ми перестаємо голосно сміятися, помічаємо стадо оленів. Зупиняємося – і вони зупиняються. Позують. Дякуємо.
Сліди кабанів тут усюди.
– Але ми їх не побачимо зараз, – одразу попереджає єгер. – Вони лише вночі вийдуть на підгодівлю.
Із зубром теж усе непросто. Хоча єгер каже, що сьогодні спостерігав за цілою поважною родиною. Ми лише заздрісно охаємо і знову вітаємо стадо оленів, що біжать через дорогу.
Тварин у Звірівському й справді багато. Директор ДП «МГ «Звірівське» Сергій Смічик каже, що під час останнього обліку нарахували 4 лосів, 58 оленів благородних, 616 оленів плямистих, 162 козулі, 138 кабанів, 172 зайці.
Щоб зберегти таку значну популяцію, доводиться щодня працювати. І, звісно, вкладати кошти.
Загалом на Волині мисливству завжди приділялася значна увага. І хоч обласні управління лісового господарства лише у 2010 році отримали мисливський статус, досі, незважаючи на чимало проблемних моментів, волинські лісівники намагаються підтримувати його.
Завідувач сектору мисливського господарства ВОУЛМГ Руслан Люшук розповідає, що із 1,5 млн га загальної площі угідь у користування державним лісогосподарським підприємствам надано лише 343 тис. га.
Щороку на ведення мисливського господарства спрямовуються чималі кошти, адже мисливство вимагає довготривалих інвестицій. Це й заробітна плата працівників, охорона мисливських угідь, відтворення диких тварин, біотехнічні заходи, упорядкування угідь.
Найголовнішими завданнями, які покладаються на користувачів мисливських угідь, є, звісно, охорона самих угідь, підгодівля та відтворення диких тварин. Що в області успішно відбувається.
Загалом, розповідає головний мисливствознавець, державною лісовою охороною та єгерською службою з початку 2018 року складено 60 протоколів на порушників Правил полювання та затримано 11 одиниць зброї.
Щодо підгодівлі, то тут сподіватися лише на природу сьогодні не можна. Мисливські угіддя, в яких не проводиться підгодівля диких тварин, на думку фахівців, є приреченими. Особливо це стосується таких тварин, як дикий кабан. Якщо в умовах Полісся лось, олень, козуля потребують підгодівлі тільки в скрутні погодні умови, то кабана, щоб утримати в угіддях, необхідно годувати весь рік.
Тож для підгодівлі диких тварин у 2017 році підприємствами обласного управління заготовлено понад 460 т зернових та 114 т коренеплодів і соковитих кормів. Цього року лісівники запланували збільшити заготівлю зернових до 500 т, а коренеплодів і соковитих кормів – до 300 т.
Які мисливські ресурси сьогодні є? Все пізнається у порівнянні. Якщо порівнювати із 2016 роком, то можна твердо сказати, що сьогодні на Волині спостерігається тенденція до збільшення основних видів мисливських тварин.
Визначну роль тут відіграло те, що свідомо було зменшено кількість облавних полювань і збільшено об’єми заготівлі кормів для підгодівлі диких тварин. В окремих угіддях полювання сьогодні повністю заборонено.
Один із підгодівельних майданчиків. Заказник «Зубр». Тут солонець, годівниця із сіном і – вежа. Не мисливська, наголошує Руслан Люшук. Спостережна. Так зручно дивитися за тваринами, коли ті приходять за харчами.
– Якщо ви звернете увагу на вежі на території угідь Звірівського мисливського господарства, то вони старі. Збудовані ще в 2010 році. Ми готувалися до всеукраїнської колегії. Готувалися чотири місяці. Бо ж не знали, де зможемо тоді загнати звіра і показати його. Тому таких веж будували багато. Звірівське – базове мисливське господарство в області: нині ми тут проводимо семінари і навчання для єгерів і мисливствознавців. Під час обліку розставляються на вежі обліковці. У 2017 закон заборонив полювання в заказнику «Зубр». І на таке точно ніхто не піде, не підставлятиме людей, бо це кримінальна відповідальність. Нащо тепер ті вежі демонтувати? Кому вони заважають? Я, наприклад, не розумію, – зазначає Руслан Люшук.
Не менш важливе значення мають встановлені на території мисливські пастки – з метою відлову та подальшого розселення звіра в угіддя інших користувачів і не тільки нашої області. Одна голова (молодняка) оленя плямистого коштує від 6 до 9 тис. грн.
– На цьому господарство намагається заробити. Адже ми мусимо якось забезпечити свою діяльність – держава вже три роки взагалі не фінансує лісогосподарські підприємства, – пояснює Сергій Смічик.
Але й тут є свої чіткі правила. Відлов диких тварин проводиться лише в терміни, визначені Законом України «Про мисливське господарство та полювання» для полювання на визначені види, а саме у цьому сезоні: самці кабана, оленя плямистого та їхній молодняк, здатний до самостійного проживання, – з 28 жовтня до 31 січня 2018 р. включно.
Цього року у ДП «МГ Звірівське» не вдалося відловити таким чином жодну тварину.
Проте з центральних областей завезли ланей. Для них збудували просторий вольєр. «Хочемо спробувати, чи приживуться», – кажуть лісівники.
Хтозна. Може, вже за кілька років і цей вид оленя стане типовим волинським.
…У нашому суспільстві напрацювалася досить дивна тенденція: політики, йдучи до влади, полюбляють додати собі рейтингу, високими словами з трибун «рятуючи» ліс чи його диких мешканців. Громадські активісти «захищають» тварин зі сторінок у соціальних мережах, розповсюджуючи нісенітницю на зразок «з цих вишок вони розстрілюють тварин, а пастками ловлять на м’ясо». І цьому є просте пояснення. Тема природи стосується всіх, тож усім і болить. Але дивно інше: фактично і практично відповідальність за ліс та його мешканців несуть тільки лісівники. Винятково лісівники! Тож виходить, що люди, які щодня працюють над тим, аби створити комфортні умови для проживання тварин у лісі, і потрапляють під «словесний розстріл» тих, хто активно пропагує себе з трибун чи сторінок у ФБ. За логікою, це мав би бути нонсенс. І аж ніяк не реальність!
…Історія з мого особистого «мисливського» життя. Про те, як треба любити і берегти природу.
Якось врешті вибралася, приїхала морозного дня у ліс, спілкуємося з єгером. Про різне. Він розповідає дивовижні (для мене, людини асфальту) історії на зразок, як козуля їла у нього з руки, про зубрів, забави оленів, за якими сьогодні спостерігав. Кажу: «Вам добре. У лісі така краса. Тиша. Ви бачите диких тварин зблизька». Його відповідь була коротка, але для мене вичерпна і переконлива: «Так, бачу. З 5-ї до 7-ї ранку. Щодня. Поки корми розвозимо. А потім ще кілька разів в обід, увечері»… І тут я розумію, що все ж легше любити природу… словом. Хоча самій природі від того слова, навіть найдобрішого, анічогісінько не додається.
Світлана ДУМСЬКА

«ЛВ» №1-2. 2018р.