Вплив податкової політики влади Галичини середини ХІХ – початку ХХ ст. на мисливське та рибальське господарство

(Продовження. Початок
у попередньому номері)

Цікаво, що фіскальні органи Галичини через контроль за сплатою податків опосередковано боролися з браконьєрством. У журналі «Ловець» було навіть опубліковано гумористичну історію про боротьбу з браконьєрством на Долинщині з провокативною назвою «Посмертна мандрівка козулі». Так, 18 листопада 1876 року львівська акцизна (податкова) охорона, виконуючи обов’язки з нагляду за рухом товару, затримала на вокзалі Львова посилку з козулею (самкою), відправлену поштою з Долини п. Фішером з Болехова до п. Малецького, який працював у англійському готелі у Львові. Тогочасне законодавство не тільки забороняло торгувати дичиною у немисливський сезон, але й добувати самиць козулі. Було складено відповідний протокол та проведено розслідування, в ході якого отримувач посилки п. Малицький зізнався, що купував дичину в Долині, але вона приходила у відповідний час. Він висловив обурення, що продавець не зазначив у посилці стать тварини. Своєю чергою, поліція допитала у Долині продавця Фішера, який пояснив, що козулю купив на базарі і не відрізняє самця від самиці. Козулю конфіскували, продали на аукціоні за 10 золотих, а кошти скерували у фонд бідних.
Джерела свідчать, що предметом оподаткування була не лише дичина, але й риба. Дослідник Галичини В. Грабовецький вказував, що рибалки на Гуцульщині платили податок у розмірі 672 пструги (форель) або сплачували грішми 5 золотих. Крім живої риби, на думку дослідника М. Мандибури, податок також сплачували сушеною. Гошко Ю. Г. відзначав, що у 1600 році в Рахові піддані віддавали 14 шкірок куниць за користування панськими наділами та пасовиськами. За користування правом рибальства рибалки Рахова повинні були доставити домінії серед інших поборів тисячу штук форелі. Про сплату спеціального рибальського податку на річках Лімниці та Свічі йшлось у «Географічному словнику Царства Польського та інших слов’янських країн». Крім податку на право вилову риби, у деяких місцевостях було запроваджено податок на право використання рибальських снастей.
У «Географічному словнику Польського Королівства та інших слов’янських країв» відзначалося, що «невід» був найоптимальнішим знаряддям для промислового рибальства. За його використання ще у другій половині ХVІІІ ст. рибалки зі Сокальщини на Бузі платили дуже високі податки (10 зол. на рік). Також описано факт, що у селі Поториця (нині Сокальський район) у 1765 р. риболови від ятера платили по 3 зол., від невода – по 10 зол., від зломки (złomki) – по 10 зол. податку. Зафіксовано випадки, коли механізм зменшення або відміни оподаткування застосовували з метою стимулювання торгівлі рибою. Так, у 1535 році король Зигмунт І видав наказ Львівському старості Станіславу Одровонзову, щоб за привезену до Львова солону рибу з будь-якої місцевості не брати податки.
Оподаткування права реалізації риби було у Галичині в середині ХІХ ст. Так, відповідно до розпорядження Галицької фінансової дирекції від 15 жовтня 1858 р. №39.319 визначали розмір оподаткування. За реалізацію віденського центнера (50 кг) свіжої риби, раків, ікри накладали два податки – споживчий та міський, загалом потрібно було сплатити 1,57 крон, тоді як за реалізацію морської риби – лише 0,62 золотого.
У 1876 році за право реалізації у Львові 100 кг річкової та ставкової риби, раків, ікри слід було оплатити 1,05 золотого, а за реалізацію 100 кг морської риби – 3,18 золотих, що свідчить про стимулювання податковими механізмами виробництва місцевого ставкового та річкового рибальства. Аналогічна величина податку була й у 1883 році. З 30 жовтня 1903 року за реалізацію 100 кг річкової риби податок підвищився вдвічі і становив 7,10 золотого, а морської – 2,35. У 1923 році за право реалізації у Львові 100 кг свіжої риби треба було сплатити 3000 марок, а морської – 800. У Кракові в 1911 році за реалізацію 100 кг риби та раків стягували 10,4 крони, що відповідало 5 золотим ринським. Тогочасні дослідники вказували, що податки, мита та збори на 20% здорожували вартість риби на ринках Львова. Відзначалось, що з метою уникнення податків деякі торговці не декларували перевезення російської рибної продукції територією Галичини і підпільно продавали її на ринках Львова.
Для швидшої обробки поштових посилок, в яких були рибні продукти, Львівська дирекція пошти зверталась до своїх користувачів з вимогою при пересиланні дичини поштою вказувати вміст, вагу та вартість посилки, оскільки у Львові, Кракові, Празі та Відні було запроваджено споживчий податок за споживання дичини та риби.
Крім сплати податків за право реалізації рибної продукції, оподаткуванню підлягали також рибальські ревіри, які здавали в оренду. Також у Бельгії, де нараховувалось 100 тисяч любителів вудкарського спорту, за право вилову риби податок до бюджету країни сплачували на суму 200 тис. франків, а рибалки, які проводили промисловий вилов риби – лише 40 тис. франків. Крім оподаткування дичини, у галузі мисливського господарства велике значення для наповнення бюджету мало й оподаткування використання мисливських угідь. Так, за підрахунками тодішньої державної статистики, у 1898 р. в Австро-Угорській імперії дохід від ведення мисливського господарства склав 31 802 500 крон, а податок за виконання права полювання – 88 тис. крон.
Аналогічний податок був і в Другій Речі Посполитій, де, відповідно до статті 19 Закону від 11 серпня 1923 року «Про розмір податку за право полювання», оплата за користування мисливськими угіддями залежала від їх географічного положення. Найвищу мінімальну суму оподаткування було визначено для першої зони, до якої належали: Познанське, Варшавське, Лодзьке воєводства (вартість податку становила 20 грош за гектар), а найдешевшу – для Віленського, Волинського, Станиславівського, Тернопільського воєводств (вартість податку за один гектар мисливських угідь становила 1 грош). Краківське воєводство належало до другої зони, де вартість податку за 1 га становила 10 грош. Обов’язок оплати податку покладали за домовленістю або на орендаря мисливських угідь, або на власника земельної ділянки. Органи місцевого самоврядування мали право суму податку збільшувати. Зокрема, гміна міста Кракова рішенням від 18.01.1926 року збільшила розмір оподаткування втричі, і воно сягало 30 грош за гектар. У рішенні визначалось, що податок слід було сплатити двома частинами, а саме – упродовж перших чотирьох тижнів кожного півріччя. Всього у 1926 році в бюджет міста Кракова надійшло 600 злотих податку за користування мисливськими угіддями. У тогочасній пресі відзначалось, що деякі мисливські господарства приховували від податкових органів кількість добутих диких тварин, подаючи недостовірні дані. Відповідно до розпорядження Львівського воєводи від 27 грудня 1930 року, справи управління мисливством і зокрема адміністрування податків у мисливстві належали до адміністративно-правового департаменту воєводства.

Олег ПРОЦІВ
(Закінчення у наступному номері)