Вплив податкової політики влади Галичини середини ХІХ – початку ХХ ст. на мисливське та рибальське господарство

Органи державної влади Галичини встановили законодавчі вимоги щодо умов торгівлі дичиною. Як показує аналіз правового забезпечення торгівлі дичиною та рибою, держава здійснювала наповнення бюджету через акцизний податок при торгівлі дичиною на внутрішньому ринку та через встановлення мита при торгівлі дичиною та рибою з іншими країнами, регулювала споживчі ціни під час воєн, контролювала якість мисливської продукції і торговельних послуг.

Так, у розпорядженні Галицької фінансової дирекції від 15 жовтня 1858 р. №39.319 йдеться про оподаткування дичини при реалізації її на території м. Львова. При реалізації дичини необхідно було сплатити два види податків – споживчий та міський, причому споживчий податок був у два рази вищим, ніж міський.
Відповідно до цього розпорядження, за реалізацію одного оленя необхідно було сплати 1,05 ринського золотого та 0,52 ринського золотого, кабана живою вагою 30 і більше фунтів – відповідно 0,79 та 0,39, кабана живою вагою до 30 фунтів – 0,26 та 0,13; зайця – 0,05 та 0,03, розроблену дичину (за центнер віденський – 50 кг) – 1,05 та 0,52; рябчика, качку, вальдшнепа, дику гуску, бекаса, куріпку – 0,05 та 0,03№ дрозда, перепілку й інших птахів, придатних для харчування – 0,02 та 0,001. Варто зазначити, що оподаткування у 1858 році було від 5 до 40% вищим, ніж у 1857 році. Відповідно до Розпорядження влади Львова, на рівні 1858 року залишилось оподаткування за право реалізації дичини з 1 січня 1876 року. На 5-25% зменшується оподаткування дичини відповідно до розпорядження, яке почало діяти у Львові з 2 липня 1883 року.
У 1903 році, порівняно з 1858-м, вдвічі зростає податок. Так, за право реалізації оленя необхідно було сплатити всіх податків на суму 4,7 золотих ринських, кабана – 3 зол., зайця – 0, 21 зол., розробленої дичини – 7,10 зол. за 100 кг. Цікаво, що цього року, крім споживчого та міського податку, вводився третій – надзвичайний, який становив від 20 до 30% до міського податку. Споживчий податок при реалізації дичини зберігся у Львові й після Першої світової війни. У цей період діяв лише один податок. Без сплати податку дозволялось реалізовувати лише оленя. За кабана від 17 кг і більше потрібно було сплатити 300 марок, зайця – 30, за центнер розробленої дичини – 1000, фазана, глухаря, тетерука, куріпку, рябчика – 40, дрозда, перепілку, бекаса – 20. Сірил Кохановський вважав, що через встановлення податку на споживання дичини у Львові вартість одного кілограма м’яса піднімалась, залежно від виду дичини, на 5-10%. Також через фіскальну політику багато мисливської продукції проходило повз ринок. У тогочасній пресі відмічалось, що розмір податку за оленя – великого чи малого, був однаковим, тому на Львівський ринок потрапляли старі особини, тоді як молодих відправляли на Віденський ринок, де ціни були вищими. Галицьке мисливське товариство вказувало на несправедливість при оподаткуванні дичини, вважаючи, що вартість дичини у Львові не піднімалася, починаючи з 1888 р., через фіскальну політику Львівського магістрату, який встановив вищий податок на дичину, ніж на м’ясну продукцію зі свійських тварин. Для більшої переконливості у часописі «Ловець» було подано порівняння оподаткування свійських тварин та дичини. Так, за однорічне теля платили податок лише 2,03 крони, тоді як за оленя того самого віку – 3,95 крон, за вівцю та барана – 0,78 крони, тоді як за козулю – 0,95 крон, за одного індика сплачували 0,16 крон, за одного дикого голуба сплачували 0,21 крони податку, тоді як за пару свійських голубів лише 0,053 крони, за одну дику курку сплачували 0,06 крон, а за найбільші і добре вгодовані курки – лише 0,058 крони.
Галицьке мисливське товариство було незадоволене діями Львівського магістрату: «…у Львові вільно продають дичину, яку незаконно відстрілюють, без відповідних сертифікатів про походження дичини», «купівля дичини у Львові проводиться на високому рівні, а податкова охорона не діє…», «браконьєр, який не може збути свою дичину на місці, їде до Львова, де має можливість продавати дичину дорого. Відзначалось, що особи, які купують дичину у злодіїв, самі стають співучасниками злодійства», а С. Павлік звинуватив у цьому євреїв, які без сплати податків закуповували м’ясо у браконьєрів: «…тому у Львові у них можна було купити м’ясо втричі дешевше, ніж на базарі».
Аналогічні податки діяли також у Кракові, де за реалізацію центнера риби у 1911 році необхідно було сплатити 10,4 крони, тобто близько 5 золотих.
У 1907 році за можливість реалізації дичини в Кракові необхідно було сплатити такі податки: за голову оленя – 1,05 крони, кабана до 17 кг – 0,79 крони, козулі – 0,27 крони, зайця – 0,06 крони, розібрану дичину за центнер – 1,88 крони, диких птахів, фазанів, глухарів (більших та кращої якості) – 0,11 крони, а гіршої якості – 0,06 крони. Варто зазначити, що вартість дичини на 30-50% була вищою від вартості м’яса свійських тварин. Оподаткування дикої птиці, наприклад, фазана було в десять разів вищим, ніж домашньої курки однакової ваги. Зокрема, рябчика, вага якого в 6-8 разів менша за вагу зайця, оподатковували за однією ставкою. Відповідно до Розпорядження від 22 грудня 1910 р. «Стосовно зміни споживчого податку у Кракові», при реалізації однієї голови оленя в казну міста необхідно було сплатити 7 крон, дикого кабана вагою більше 17 кг – 6 крон, зайця – 30 геллерів, за тушу оленя (100 кг) – 8 крон. Дещо більше оподатковували іншу дичину – до 12 крон. Реалізація фазана, глухаря, тетерука підлягала оподаткуванню в сумі 80 геллерів; рябчика, дикої гуски, вальдшнепа, дикої качки – 40 гелерів, куріпки та бекаса – 20 гелерів, водяної курочки та дикого голуба – 10 геллерів, дрозда та перепілки – 4 геллери. За реалізацію 100 кг риби брали 8 крон. Наступний нормативний акт, що врегульовував оподаткування споживання мисливської продукції харчування, в тому числі й пернатої дичини, був прийнятий 15 березня 1919 р. За реалізацію одного фазана, глухаря, тетерука необхідно було сплатити 3,2 крони, що в чотири рази перевищувало оплату, закладену в попередньому законі від 1911 року. Але за реалізацію свійських пернатих сума була у чотири рази меншою: споживчий податок при реалізації індика становив 2 крони. Залежно від пори року реалізації, коливався податок і на гусей: з березня по червень – 1,2 крони, з липня по лютий – 80 геллерів; за 1 курку або голуба – 16 геллерів. Аналогічний податок на торгівлю існував у Царстві Польському в 1840 році.

Олег ПРОЦІВ

Продовження в наступном номері

«ЛВ» №7-8 2018р.