Екзотичні родзинки Волині

…Тут немає метушні, гамору та… комарів. Зате є ліс і затишок. Як і колись, «Волинська Швейцарія» вражає своєю унікальною атмосферою. Сьогодні ж іще й тим, що саме тут, окрім чудової рекреаційної зони, розмістився екологічний осередок краю.


Від Луцька недалечко – 17 кілометрів. Але на перешкоді тим, хто хоче дістатися до Воротнівського ботанічного заказника автомобілем, як завжди, стоїть шлагбаум. Місце не любить гамору та й високий пожежонебезпечний період зобов’язує лісівників спонукати людей бути надобережними.
Напевно, немає такої людини, яка б, потрапивши до воротнівського лісу, залишилася байдужою. Тут – неймовірно. Ботанічний заказник створений ще у 1970-х. Вже тоді зрозуміли, що таку місцину треба берегти. Дубово-грабовий ліс Воротнівського заказника унікальний для України. А тутешні столітні дуби пам’ятають багато таємниць.


…Відійшла в лету епоха одіозних комуністичних босів. Декомунізація змінила й Воротнів. Замість дачі обкомівського начальника Волині Калити, яку підтримували у належному стані лісівники з 60-х років, тепер тут Європа. Не стало вже й того, хто беріг таємниці «літньої резиденції», – лісничого Віктора Романюка. «Волинська Швейцарія» стала ближчою до справжньої Швейцарії не тільки ландшафтом, а й дизайном. Часи змінюються. На місці «дачі Калити», де свого часу приймали еліту Радянського Союзу та поважних гостей з-за кордону, і ще двох старих будиночків, що колись були житлом для лісівників, – нові будівлі. Замість асфальтованої доріжки, яку щедро орошувала трава, вимощені гравійкою стежки та дороги. Тепер можна і велосипедом прокататися, і навіть завітати на галявину під промовистою назвою «Школа лісової журналістики».
«У вас тут справжній рай», – кажу до координатора-керівника молодіжного лісівничого центру Валентини Юхимчук, людини, закоханої у свою справу. І пані Валентина погоджується. Вона готова годинами розповідати про свою роботу, про тих, хто сюди приїздить, про емоції і дорослих, і дітей. Ось недавно, каже, була група людей з «Університету третього віку».


– Люди досить старші, але дуже активні, – розповідає Валентина Петрівна. – Хотіли побачити все і все розпитати. І слухали, і милувалися, і тішилися усім. А для дітей тут справжня благодать. Взимку Санта був, весною – ельфи, а влітку майстер-класи різноманітні для них влаштовуємо. І велоперегони, і лекції. Навіть студенти приїздять на практику. Тут усього вдосталь.
Окрім цього, на території діють школа лісового лікаря, садівника, мисливця.
Переходиш із зони у зону й іноді навіть забуваєш, що ти у справжньому лісі. Ідеш вимощеною гравієм стежкою і якось навіть звернути вбік, ступити на траву не зручно, ніби порушиш якісь правила. Але ліс для того й ліс, щоб і на траву ступити, і красою квітки помилуватися, і прохолодою під розлогим листям дерев насолодитися.


А стави! Неймовірні, виблискують свіжістю на сонці. Тут зимували птахи, тут оселилися дикі качки. Лісівники навіть будиночки для них поробили. То пернаті вже й пташенят висиділи. До неймовірної кількості лісового птаства додалося. Дивлюся, а на тому березі пара молодят фотосесію влаштувала. Дійсно, чим не місце для весільних фото на довгу і добру пам’ять.
Заходжу та територію пасічника. Тут господарює Іван Онищук, який знає про бджіл усе. Він у Воротневі щодня. Бачу, наливає чоловік у трилітрові банки рідину, щось там колотить, словом, чаклує. Питаю, що ж робить. І розповів нам пан Іван про те, що бджіл обов’язково потрібно напувати соленою водою.
– Бачили, що інколи у вбиральнях є бджоли. Вони залітають туди за сіллю, – розповідає пан Іван. – Бджоли дуже люблять і потребують солену воду. Про це мало хто знає, але так є.
Іван Онищук робить своєрідну екскурсію своєю пасікою, не забуває завести і у будиночок-апітерапії. Тут можна полежати на лежанці, під якою стоїть три вулики. Лежиш – а все під тобою вібрує. Тіло розслабляється і лікується.
– А вони не покусають? – питаю.
– Ні. Тут спокійно можна розслабитися і насолоджуватися новими відчуттями, – каже пасічник.
Почастувалася лісовим медом із полуницею та запашним трав’яним чаєм і подумалося, у наш вік стрімкого руху і нестачі часу, добре, що лісівники створюють екостежки, підтримують такі місця. Бо ж дехто вже й до лісу поїхати боїться. Щоб не заблудитися, не втрапити куди. А тут і відпочивальникам, і лісівникам добре. Бо як би там не було, а культура нашого відпочинку хоч і покращується, але бажає більшого. І не кожен іще усвідомлює всю загрозу неправильно загашеного багаття чи сміття, залишеного у лісі. А так – все під контролем.
– Екостежки з’явилися не сьогодні, їх почали робити ще у 80-х роках, – розповідає начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександр Кватирко. – Зараз ми ще більше почали розвивати це. За останніх 3 роки відновлюємо те, що було раніше, і додаємо нове. За цей час на рекреацію в області виділили 5 мільйонів гривень, адже важливо не просто збудувати, але й підтримувати стежки в належному стані. За наступні 5 років маємо зробити так, аби у кожному державному підприємстві була якісна екологічна стежка. Щоб подорожуючі могли приходити, гуляти по лісі і просто насолоджуватися природою. Багато людей зараз бачать ліс через призму зрубаного дерева, кубометра. Забуваючи про його екологічне значення. Потрібно змінювати ставлення людей до лісу. Розвивати культуру поводження у лісі. Вчити любити його змалечку. Та й лісівникам легше слідкувати за порядком у лісі, якщо вони знають місця скупчення людей. Це також дуже важливо, особливо у літній період, коли маємо високий клас пожежної небезпеки. Загалом Волинь завжди славилася своїми рекреаційними зонами, але коли вже казати про Воротнів і екостежки, то тут є велика двокілометрова та кілька малих: на найвищу гору Волині (192 м над рівнем моря), до вольєру, де мешкають лані та дикі кабани. На стадії завершення ще одна – 8-кілометрова.


…Ще одна цікава точка на карті Волині. Екостежка «Лісова еко­зупинка» розташована у мальовничому місці одразу на національній автодорозі державного значення Устилуг-Луцьк-Рівне (Н22), – багато цікавої інформації, велодоріжки і чудова природа. А ще тут же оновлений лісовий ресторан «Явір», де можна дичиною поласувати, лісовими напоями та фірмовими чаями посмакувати. Тут дійсно не соромно прийняти гостей, та й шоу знімати можна. Не дивно, що саме лісовий ресторан для зйомок обрала знімальна група телешоу «Холостяк» каналу «СТБ». Бо чим іще можна дивувати гостей у наш час? Екзотичними родзинками! А ліс – то родзинка волинського краю!
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора

«ЛВ» №5-6, 2018р.