Життя з думкою про природу

Життя з думкою про природу

Усі найкращі і найяскравіші спогади – із дитинства та юності. Тож не випадково, що багато розповідей Сергія Бліндарука про цю безтурботну щасливу пору пов’язані з лісом і природою свого краю. Він ріс у сім’ї лісівника, лісові зустрічі із ранніх літ займали чималу частину його життя. Нині Сергій Миколайович – лісничий Головненського лісництва державного підприємства «Любомльське лісове господарство», що на Волині, тієї місцевості, звідки родом, де мужнів і знайшов своє покликання.
«Мій батько у лісовій галузі працював із 1959 по 1993 рік, був майстром по лісозаготівлі, потім старшим майстром, – розповідає Сергій Миколайович. – Ми зі старшим братом Валерієм обов’язково бували у лісі, хоча би два рази на тиждень, це вже було як хобі, велика прив’язаність. Чи то по гриби, чи ягоди, заготовляли хвойну лапку, чи так організовували прогулянку. Ліс же близенько. І з батьком часто їздили далеко, пам’ятаю, як везли додому величезний оберемок білих грибів. Ліс у нас дуже багатий на ці дари природи. Уже після закінчення Української сільськогосподарської академії ордена Трудового Червоного Прапора та після служби в армії я працював у батьковій бригаді вальником лісу».
Особливо цікаво розповідає лісівник про чарівні і загадкові місцевості у його лісництві. Як-от: «Бицькі Гори – це народна назва гористої території, що серед лісу. Назва їх походить від розташування до них найближчого села тепер Ясне, а колись називали Бик. Гори, хоч і незвичні у нас, але є досить високими, щоправда сьогодні уже помітно від часу «присіли», чи то дощами розмились, заросли, бо раніше були «лисі». А колись – це було наше улюблене місце – місце дитинства. Із селища Головне ми після школи у зимову, хоч уже темну пору, бігли на лижах через ліс на височенні кучугури побавитись, насолодитись шаленим спуском під блиском місяця і просто розважитись».
Або ж спогади про «Ялинник», чи «Їлник», як називають його жителі селища – місцевий заповідник природи. Тут серед соснового лісу зростають довголітні ялини на площі понад 17 гектарів: «Цю незвичну місцину також колись дуже любили відвідувати дітьми. Одного разу там трапилась така пригода. Ми пішли з братом взимку у Ялинник, малі ще, у класі 1-2 були. Аж тут бачимо біжить кабан, величезний сікач із страшними іклами – і прямо на нас. Злякались ми не на жарт, розбіглись в різні сторони і позалазили на дерева. А у воєнний час цей похмурий ялиновий ліс ховав жителів селища від ворогів, куди ті боялись поткнутись. Була тут землянка і мого дідуся».
Від спілкування та цих оповідок – віє щирістю, залюбленістю у природу та неабияким оптимізмом. Бо ж серед клопотів лісничий вміє знайти часинку для спостереження, зауважити якісь хороші зміни чи просто насолодитися навколишньою красою у будь-яку пору року, об’їжджаючи свої лісові «володіння». Можна сказати – чоловік сповна відданий лісові та своїй справі. А ще – він істинно щирий патріот-українець, говоримо вільно на будь-яку тему: чи то українських традицій, чи сьогоднішніх тривожних подій на Сході країни. Він є патріотом і своєї маленької батьківщини – селища Головне. Переймається долею лісу, проблемами сьогодення. Ось останнім часом то там, то там всихає деревостан через шкідника, то буреломи накоять лиха. Непокоять його і сміттєві кучугури обабіч лісу, які нагромаджують, не задумуючись, тутешні жителі. Щоб завадити крадіжкам, охоронець лісу у постійних рейдах в будь-яку пору доби та року.
Сергій Миколайович – господар і організатор. За будь-яку роботу завзято сам візьметься і виконає. Є хорошим вальником лісу, має відповідне посвідчення. У відмінному стані у лісництві лісові культури, які неодноразово оглядали учасники різних виїзних нарад. Біля контори лісництва – теплиця із пухнастими сіянцями сосни, яку побудував і виплекав цьогоріч. У його лісі частенько можна зустрітись із представниками фауни. То козулі перебіжать лісову дорогу, то лось покаже свої розлогі красиві роги, то зарясніють сліди кабанів на піщаній стежині. Це повноправні мешканці лісових масивів, яких оберігає лісничий і в які ні разу у житті не піднялася у нього рука стріляти.
Подбати про людей – це теж його позиція. За чотири роки свого «правління» Сергій Бліндарук зробив чимало. Це – і кілометри доріг, які відіграють і соціальне значення, і лісогосподарське; розчищені криниці, які пульсують джерелами у цій місцевості; безліч бесідок та будиночків за власним архітектурним задумом у затишних і красивих місцинках.
Мимоволі виникає питання, чи це лісничий задає тон природі своїм бадьорим прихильним настроєм, чи то ліс так любить його і надихає, дає радість і сили? Але відповідь тут, напевне, ясна яснішого: велика любов до життя і сприймання його таким, яким воно є. Сергій Миколайович – хороший сім’янин, із дружиною Галиною виростили двох доньок, тішиться онуками. А ліс – це невіддільне, найбільша дума, щоб ростити його для нащадків. Ліс для Сергія Бліндарука – те, без чого не міг би радіти і плекати в душі найкращі людські риси: доброту, щирість, милосердя, надії, без чого його щаслива життєва хода не була б повноцінною.
Люба ХВАС
Фото автора

Друковане видання «ЛВ», жовтень 2016