Колонка редактора. Лютий 2018


У повітрі ще не пахне весною,
Ще ліси у снігу й не летять журавлі.
Ще зима сипле інеєм-млою,
Тихо-тихо ідуть заморожені дні…
…Цьогорічна зима якась затяжна. Ніби й не було лютих морозів і хуртовин, але чомусь для мене вона така. Хочеться весни. Хочеться тепла, сонця, щебету птахів, шелесту дерев чи морських хвиль.
Напевно, не тільки в мене такий стан. Більшість людей живуть у якомусь надриві.
Світ комп’ютеризації та соціальних мереж вчить нас більше мовчати, більше спілкуватися віртуально, за допомогою смс, телефонів, електронок. Навіть зустрічаючись при нагоді, кожен усе частіше відволікається на гаджет, ніж на свого співбесідника. А між тим, лише живе спілкування дає дійсно щирі емоції. Чи то позитивні, чи негативні, але щирі.
Так само, як і спілкування з природою. Можна безліч часу провести перед екраном телевізора, над переглядом картинок в Інтернеті. Але такого захвату, як у реальному світі спілкування з природою, ти не отримаєш ніколи.
Пам’ятаю, як із друзями-колегами їздила у засніжений ліс. Знімати, писати і разом любуватися зимою. Професія журналіста у цьому універсальна. Ти можеш відкрити широко очі і побачити ще щось, окрім роботи. Тоді була дуже сувора зима. Техніка замерзала. Руки навіть не червоніли, а зеленіли від холоду. Але від того настрій не псувався. Бо навкруги був неймовірний засніжений ліс. Він виблискував на сонці всіма барвами веселки, грав розмаїттям емоцій. Він – жив. Я досі пам’ятаю, як коні занесли, ми не увійшли в поворот і віз перевернувся. Як ми сміялися! Яке було щастя провалюватися у замети, брести лісом і тихо спостерігати, як живуть звірі взимку. Ми досі пригадуємо, як їли голубий чистий, як небо, сніг, аби втамувати спрагу. Такі миті – незабутні. І треба, щоб ми мали їх більше у своєму житті. Так, приїхавши додому, ми всі вночі відписували свої матеріали, але пригадуючи і описуючи нашу подорож, кожен мимоволі посміхався.
Так і в професії лісівника. Праця важка, виснажлива і відповідальна. Але разом із тим, поряд із ними щодня є природа, яка і втомлює, і лікує одночасно.
Лишень треба не зупинятися, рухатися, намагатися здійснити свої мрії, бажання, плани. Треба жити повноцінним життям, працюючи і водночас насолоджуючись. Змінюватися, але змінюватися на краще і шукати кращого. Бо за кожною зимою завжди приходить весна. Але і та, і та пора – прекрасна!
Лев Толстой писав: «Кажуть, одна ластівка не чинить весни. Але невже від того не летіти тій ластівці, яка вже відчуває весну, а чекати? Тоді треба чекати і травинці. А так, і весни не буде».
Головний редактор «ЛВ»
Оксана ЧУРИЛО
«ЛВ» №1-2. 2018р.