Любов до лісу – від дідуся!

Допоки мої колеги- журналісти знайомилися з виробничими потужностями сушарки Дубечнівського лісництва (ДП «Старовижівське ЛГ»), оглядав його прилеглу територію, милувався сосновим лісом, молодими насадженнями. Снігове покривало вигідно виділяло зелені крона на фоні коричневих стовбурів лісового масиву сосни звичайної. Насадження проріджені, не засмічені кущовим дріб’язком. У всьому видно старанність, добросовісність у виконанні службових обов’язків майстрів лісу, плановість виконання намічених прочисток. Оманливе зимове сонце тішило теплом проміння не лише мене, а й птаство, особливо горобців, які виспівували радісне «цвірінь», знаходячи у стовбурах свою чергову поживу.

Від мрійливого стану розбудив дзвінкий голос молодого чоловіка у формі лісівника.
– Доручили «виловити» журналістів, – з усмішкою простяг руку для привітання і продовжив розпочату розмову: – Доводилося за вісім років роботи лісничим виловлювати у лісі браконьєрів, спеців самовільних рубок, навіть щук у нашому лісовому озері, а ось журналістів – уперше. Не підкажете, де їх розшукати?
Усмішка так і світилася щирістю та молодечим запалом. Форма, у яку був одягнений, личила йому. На лацкані читаю «Помічник лісничого Любохинівського лісництва Нікітюк Вадим Іванович». І відразу чую голосове відтворення прочитаного вголос.
– Поки що «виловили» лише одного, – відповідаю у тон його жарту, намагаючись підтримати його настрій та щиру розмову у майбутньому. Сподобався він чомусь ось такою безпосередністю і допитливістю. Приглянувся мені ще й через мою невизначеність щодо теми, яку мав вибрати для оповіді. Троє колег із нашого журналістського десанту у Старовижівське лісове господарство уже мали конкретні завдання. Я ще перебував у пошуках героя.
«То хто кого «зловив», – подумалося. І пригадалася приказка: «На стрільця і звір біжить».
Помічник лісничого Вадим Нікітюк – професійний працівник лісу. Після середньої школи пішов у Шацький лісовий технікум ім. В. Сулька, заочно закінчив Львівський національний лісотехнічний університет. Розпочинав шлях у професію працівником Дубечнівського цеху переробки деревини.
– Майже рік довелося доводити всім, – усміхається Вадим, – що я таки знаюся на лісовій справі.
Попередня робота стала також у нагоді, коли через рік призначили на посаду майстра лісу, тобто лісником того ж таки Дубечнівського лісництва. Розпочинав виконання обов’язків, як навчали у технікумі: за план-картою обійшов закріплене господарство, а це майже тисячу гектарів лісових насаджень, визначився з відводами освітлення і прочистки, їхньою площею, обсягом та періодом проведення робіт.
– Основне завдання для майстра лісу, – говорить Вадим Іванович, – це охорона лісу від самовільних рубок, забезпечення пожежної безпеки, організація проведення зачисток від сухостою та засмічення ділянки сосни кущовими породами.
Дев’ять місяців інтенсивної роботи було достатньо, щоб зусилля молодого спеціаліста помітило керівництво і запропонувало посаду помічника лісничого Любохинського лісництва. Тепер під його відповідальність доручили понад 7,5 тис. га лісу, дали в поміч 7 майстрів лісу. Обов’язків у його роботі додалося. Склали план відводів, освітлення і прочистки насаджень від 5 до 10 років.
Чотири роки наполегливої клопіткої праці вдень і вночі при будь-якій погоді у всі пори року привели до успіху і визнання і завершилися пропозицією обійняти посаду лісничого Цуманського лісництва.
…Сім років минуло з часу закінчення Шацького лісового технікуму. Виміряно шлях від робітника до лісничого, здобуто вищу освіту за професією. Чимало зусиль разом зі всім колективом вкладено у розбудову приміщення Любохинського лісництва, яке є окрасою села і гордістю працівників.
– Кожен із нашого колективу долучився до його спорудження, – пригадує помічник лісничого Вадим Нікітюк, запрошуючи на поріг священика Любохинського Свято-Симеонівського храму Івана Лесишака, що після Водохреща завітав до лісництва, аби за православним звичаєм посвятити робочі кабінети.
Дійсно, прекрасне гарне багатоповерхове приміщення, дбайливо огороджена територія, розбито доріжки і газони, встановлено кілька альтанок для відпочинку. Впорядкована прибережна до озера територія. Тут надзвичайно красиво взимку, а влітку – й поготів. Зачарований видноколом води і лісу по той бік берега, запитую у помічника лісничого, що наштовхнуло юнака після школи вступити у лісовий технікум. Намагаюся повернути його у дитинство. Вловив вдячний погляд Вадима, на обличчі знову засвітилася усмішка.
– У всьому винен мій дідусь Іван Іванович, – почав оповідь. – Любов до лісу – від дідуся! Він жив на хуторі. Літом для мене це був острівок щастя, острівок земного раю. Ліс, куди ходили з дідусем по ягоди та гриби, поруч – озерце, де не раз сиділи з вудочками. Він багато розповідав про дерева, що ростуть у лісі, їх призначення та цілющі властивості усього, що проростає. Він добре знався на травах, ягодах і грибах.
Хлоп’яті запам’ятався вислів дідуся: «Цю красу не можна не любити. Її потрібно берегти і відтворювати». Походи до лісу, до води закохували у природу. У старших класах захоплювався ботанікою, природознавством, виношував мрію про вступ до природничого факультету, але життєва реальність привела до технікуму.
– Знаєте, саме патріотизм навчального закладу приводить мене до учнів місцевої школи, які організували шкільне лісництво, – зізнається Вадим Нікітюк.
Започаткували його роботу у 2014 році. 25 учнів 9 і 10 класів Кримнівської ЗОШ І-ІІІ ст. стали нашими надійними помічниками, ведуть догляд за насадженнями, допомагають проводити прочистку і прорідження. Без їхньої участі не обходиться і посадка лісу.
– А як сім’я реагує на вашу постійну зайнятість? – запитую. – Ви якось зазначили, що йдете на роботу ще затемна і вже затемна приходите додому.
Засвітилися очі щастям від згадки про дружину Тетяну, синів Арсена, якому 4 роки, і найменшого шестимісячного Сашка.
– Це моя відрада і моє щастя, мої найкращі помічники.
Степан ШЕГДА
Фото автора

«Лісовий вісник» №1-2. 2018р.