Нотатки натураліста. Спекотна пора

От і промайнуло літечко! 

Фото Л. БЕЗРУЧКА

Липень – екватор літа… Місяць меду, ягід – та й загалом найспекотніша пора року. Середньомісячна температура повітря становить від 19 до 30 градусів. Нерідко температура сягає й 40 градусів за Цельсієм. Найнижчу температуру було зафіксовано в 1926 році, уночі стовпчик термометра показував поділку в один градус тепла. Максимальна місячна кількість опадів становить 58-60 мм.

Липень у народі звали грозник, адже у цьому місяці випадає чи не найбільша кількість дощів і грози є частим явищем. Народна мудрість говорить: «У липні на дворі пусто, зате в полі густо». І це чиста правда. Смарагдові хвилі високого жита колишуться за вітром… Хліби відцвітають. У зелені лісів червоніє суниця – солодка, запашна та соковита ягода, на пагорбах і по схилах ярів зріє чудова за смаком полуниця. Суниця – дуже корисна ягода, вона містить багато цілющих речовин. Її їдять сирою, або ж із молоком, вершками, молодою сметаною чи з цукром. На зміну суниці і полуниці приходять червона смородина або як її ще звуть – порічка, чорна смородина, чорниця та малина. У садах уже відцвітає бузок і біла акація. Розпилюючи тонкий аромат, цвіте червоними і рожевими квітами дика троянда – шипшина. У ніжні білі пелюстки вбрався жасмин. Але все ж, щоб дізнатися, чому таки «липень» – назва цього літнього місяця, потрібно прочитати так звану розповідь-легенду.
Було тихо й спекотно. Над водою бабки літали, на кущах ягоди червоніли, понад квітами бджоли гули, сік-нектар збирали. Усе було так, як повинно бути в місяці липні. От тільки сам липень був чимось незадоволений. Сонце яскраве – преяскраве, небо чисте, безхмарне, а липень хмурився.
– І чого мене так назвали? – думав він. – Незрозуміло. Усі брати-місяці правильно звуться. Січень – снігом січе, травень – трави жене, жовтень – листя фарбує. Чому ж мене липнем назвали? Може, спитати кого-небудь?
Побачив пташку й питає: –Скажи, будь ласка, як тебе звуть-величають? Нічого не відповіла пташка, за мухою погналася, кинулась праворуч, кинулась ліворуч, клацнула дзьобом – і немає мухи. – Мухоловка, – здогадався липень.
Бачить, у лісі, біля берези, гриб росте, ніжка струнка, шапинка темно-брунатна. «Цікаво, – думає липень, – може, його теж неправильно назвали, дай-но спитаю». Нічого не відповів гриб, під березою сховався. – Підберезник, – здогадався липень.
Дивиться він: у тому ж лісі, на низеньких кущиках, ягоди чорніють. Не питаючи, відразу втямив – чорниця визріває. – Усіх-усіх як треба звуть, – зітхає липень, – тільки чому мене липнем назвали?
– Липнеш до всіх, от і назвали, – пробурчав старезний пеньок, що куняв собі на осонні. – Он воно що, – обурився липень, – липну до всіх… – І стало йому гірко, тяжко від такої несправедливості. Зітхнув бідолаха. А навкруги так гарно, сонце яскраве, повітря духмяне, чи то медом пахне, чи то липа цвіте…
– Липа цвіте? Так, справді липа цвіте… От воно що, – зрадів липень, – тому мене липнем назвали, що в цей час липа цвіте.
Над водою бабки літали, на кущах ягоди дозрівали, понад квітами бджоли гули, а на узліссі липа цвіла. Усе було так, як і повинно бути в місяці липні.
…Літо вступає в пору поважної зрілості й неспішності. Полуднева спека потроху втамовується. Поступово згасає навколишнє різнобарв’я природи, починають переважати спокійні жовтуваті кольори листя на деревах. Незабаром почнеться перший несміливий листопад.
Серпень збирає в комори щедрий врожай, нагадує про близьку осінь, попереджає прикметами про вдачу майбутньої зими. А ще це час жнив. Кажуть: «Що у серпні збереш, з тим і зиму проведеш». Одна з версій походження назви місяця саме з цим і пов’язана – серпами жали жито та нарізали трави. У прадавніх слов’ян цей період року мав назву «місяць лелеки» й символізував сімейний затишок, доброзичливість, надію на продовження роду й зміцнення сім’ї.
За Київської Русі останній місяць літа офіційно називався «зарев». Цей термін походить від дієслова «заревати», тобто «ревти». Місяць отримав таку назву, адже в цю пору наші пращури влаштовували оленячі гони, а довколишні ліси відлунювали могутнім ревом диких тварин.
На Гуцульщині народна назва місяця збору зернових була «кочень». На Закарпатті відомі й такі означення: «кивень» та «ґедзень», оскільки влітку чимало надокучливих мух та ґедзів – коні постійно кивають головами, відганяючи їх.
Деінде були в повсякденному обігові й такі назви: «густпир», що походило від густого врожаю на полях та городах і садах, «хлібосол», що на честь випікання хліба з нового врожаю, «живець», «зоряничник», бо, як відомо, серпень – пора зорепаду, «городник», «прибериха-припасиха» тощо.
Серед регіональних назв можна почути такі, як «спасівець», бо наступає Спасівський піст та «барильник» – слово, суголосне з пристроєм, який використовували для транспортування води. Вирушаючи в далекі поля на жнива, косарі неодмінно брали з собою так звані барильця.
Серпень цього року видався спекотним. Із зливами, дощем, подекуди навіть із градом. Аномальна температура та поєднання непоєднуваного у природі, все більше впливало на здоров’я людей. Та бажання відпочити у затінку біля водойми. Нерідко закрадалася думка: клімат настільки змінюється, що незадовно полуднева сієста Італії буде нормою і для України.
Ляна ЧУРИЛО
Фото Любомира БЕЗРУЧКА,
Олександра ДУРМАНЕНКА
та Оксани ЧУРИЛО

Фото О. ЧУРИЛО

«ЛВ» №7-8 2018р.