Оксамитовий сезон у містечку Поморіє

Нас вітає Поморіє, давнє містечко в Болгарії на березі Чорного моря. Затишні вулички, оригінальна нова і старовинна архітектура, багато чайок, смачної місцевої їжі. На цьому приємні сюрпризи не завершуються. Тож для відпочинку від звичних буднів – чудовий варіант!

Містечко розташоване на півострові, який виступає в море на кілька кілометрів. На цьому місці греки-колоністи ще в 509 р. до н. е. заснували поселення Анхіалос, що в перекладі означає «біля солі». Назва символічна: у поселенні та його околицях з давніх часів і донині добувають сіль. Саме тут – найбільше її виробництво на всьому Балканському півострові!
Ще одна фішка міста – відомий у всій Болгарії та поза її межа­ми винний завод «Чорноморське золото», де виготовляють кращі місцеві вина, ракію, бренді. Як тут пропустити дегустацію? Цікавий процес, радше навіть ритуал, де вам запропонують по трошки скуш­тувати напоїв. Створені на основі різних сортів винограду, витримані за секретними технологіями, вони мають чудовий смак.
На цьому родзинки населеного пункту не закінчуються. Ще Поморіє відоме озером з лікувальними грязями, яке розташоване в заповіднику. Накупавшись кілька днів у теплому морі, вирішуємо ближче познайомитися з унікальною терапевтичною зоною. Виявляється, тут досить людно. Щодня на території, де можна випробувати цілющу силу води і грязі, багато туристів. Різні за віком та національністю люди зумисне приїжджають сюди.
Річ у тім, що до складу поморійської грязі входять сірководень, магнезія, солі хлоридної кислоти, а також кальцій, натрій, сульфати. Тому її вважають ефективною для лікування й профілактики захворювань суглобів, шкірних та інших недугів. Природна темна маса є корисною для різних систем людського організму. Проте, аби правильно і безпечно її використовувати, краще проконсультуватися з лікарем. До речі, спеціально з цією метою на території міста діють оздоровчі, профілактичні центри, де, згідно з потребами організму, рекомендують пройти повноцінний курс грязьової терапії під контролем фахівців.
Звісно, ми не вдавалися до експериментів із фанатизмом. Однак цікаво було спробувати хоч раз оздоровчий ефект особливої грязі. Обережно брали в долоні темну масу зі специфічним запахом і намащували ноги, руки, спину, живіт, обличчя. Стояли під вечірнім сонцем. Чекали, поки консистенція підсохне, тоді можна змивати її в озері. Спочатку сміялися. Весело! Такі темні, вкриті дивною штукою. Ніби й дорослі. Де там… Зате якою приємною стає шкіра опісля! Навіть не опишеш відчуття того оксамиту, ніжності, коли торкаєшся обличчя після так званої маски. Грязі справді-таки унікальні.
Від унікальної природи – до особливих пам’яток. Наступного дня разом із акторами-піратами вирушаємо на морську прогулянку до ексклюзивного місця в Бургаській затоці. Йдеться про острів святої Анастасії, сформований вулканічними породами, який вважається найбільшим на території Болгарії. Він має площу 1 га, висоту над рівнем моря – 12 м, а ще – особливу історію. Місцина хоч і відірвана від цивілізації безкраїм морем, та все ж приховує у своїх володіннях музей, ресторанчик, готель, пекарню, православну церкву «Вознесіння Господнє» і маяк. Усі приміщення, звісно, невеликі, враховуючи масштаби і винятковість локації.
Скелястий острів приваблює туристів з усього світу. Адже з його боків відкриваються неймовірні морські панорами. Ми поки ще цього не усвідомлюємо. Сходимо з корабля на пірс, де музиканти вітають приїжджих мелодійними піснями. Ліворуч – крихітний пляжний рай, зокрема для тих, хто обожнює морепродукти. Річ у тому, що берег повністю вкритий молюсками. Поряд – маленький ресторанчик, де свіжозібрані мідії відразу ж вам приготують за особливим рецептом. Смачно та екзотично.
До речі, поки більшість туристів гуляли відрізаною від цивілізації крихтою землі, була нагода покупатися в тутешніх водах. Море тут – світла прозора бірюза. Навіть коли проплисти трохи далі, все одно чітко видніється дно, повністю вкрите мідіями. Не скрізь таке побачиш!
Тим часом гід запрошує пройти вглиб острова. Далі, вище, ось до цього майданчика, а там… різкі обриви, безкрає море всіх можливих відтінків. Воно красиве, дихання сповільнюється, коли води вдаряються об гостре каміння. А ще воно – небезпечне, загрозливе, якесь відчужене.
За словами місцевого екскурсовода, у XV ст. на острові з’явився монастир. Із цим періодом пов’язано кілька легенд. Одна з них розповідає про монахів, які в моменти піратських нападів молилися святій Анастасії, щоб їхню домівку було врятовано. Молитви допомогли: здійнявся сильний шторм, який зруйнував ворожий корабель. Оповідаючи легенду, гід показує на скам’янілі залишки судна. Їх добре видно з оглядового майданчика. Справді, вони нагадують обриси корабля, над яким кружляють чайки, об який розбивається морська піна. Видовищно, моторошно, аж дух захоплює.
Протягом свого існування монастир неодноразово зазнавав краху. У XVI ст. його трохи відновили. Масштабну реконструкцію святого місця здійснили у ХІХ ст. У 1923 році на місці монастиря організували тюрму, де серед невільників було чимало політичних в’язнів.
Сьогодення по-іншому вітає гостей острова. На танцмайданчику місцеві артисти в болгарському національному вбранні демонструють туристам святкову програму: танці, пісні. Дивишся на виконавців, як вони майстерно знайомлять зі своїми культурними традиціями, а позаду – яскраве сонце і синє-синє море. Краса!
Піднімаємося трохи вище, йдемо на приємні аромати, що долинають з ресторанчика, де можна скуштувати різні страви місцевої кухні. За кілька метрів – уже згадувана церква «Вознесіння Господнє». Атмосфера, що панує там, – надзвичайна. Уявіть: ви на острові, відірваному від цивілізації на тисячі кілометрів. Навколо – суворе море. І жодних ознак життя! Тільки цей крихітний (порівняно з водною стихією) острівець землі. Зате яка сила таїться в ньому! Особливо це відчутно, коли стоїш у храмі – такому маленькому, але з потужною енергетикою.
Обережно заходжу всередину, озираюсь – і відразу пригадується легенда про монахів, які, незважаючи на, здається, безвихідь, молилися і були врятовані. Ніби й легенда, але скільки правди в ній є. Про силу віри…
Прощальний вечір із Поморієм. Не хочеться пропустити захід сонця. На фоні морської панорами це особливе диво. Гуляємо центральною набережною. Багато туристів, різні мови, бурхливі емоції. Ще трохи – і сюди ввірветься нічне життя з його музикою, танцями, вогнями ліхтарів, що відбиватимуться в темному морі. Як ілюзія.
А поки – стоп: захід сонця… Зумисне вибираємо кафе на пляжі. Холодне вино, морепродукти. Навколо сновигають зухвалі чайки. Тільки в очі заглядають, мовляв, поділися смакотою. Навіть коти їх побоюються. Чайки пищать, махають крилами, ганяють одна одну і котів, щоб ухопити поживу. Позаду крилатих нахаб – потемнілий пісок, човни на березі, втихомирене море і небо – перламутрове, ніжне. Такого ефектного неба не побачиш ніде. Тільки на морі…
Тетяна МИЗНІКОВА
Фото автора

«ЛВ» №9-10 2018р.