Подорожуємо з ЛВ! Містичні МЕДОБОРИ


Тут усе оповито таємницями і легендами. До цих каменів торкалися ще перші язичники, адже тут були їх святилища. Український стоунхендж можна побачити в Подільських Товтрах. А також загадкову «Печеру Відлюдника» і древній дольмен. Яскраві ландшафти заповідника «Медобори» і найкрасивіші пейзажі річок Дністер і Збруч. Це все – «Цікава Україна. Тернопільщина. Товтри».
Моря, пустелі, звивисті річки і величні гори. Україна відома своїми неповторними краєвидами. Але це місце – одне з найзагадковіших і таємничих. Тернопільська область розміщена в Західній Україні і займає трохи більше двох відсотків усієї площі країни. Але тут можна побачити такі казкові місця, яких більше не зустрінеш ніде.
Природний заповідник із солодкою назвою «Медобори» знаходиться в Гусятинському районі. Від Києва це – 450 кілометрів машиною або автобусом.
Заповідник розташований на території унікальної геологічної породи – Подільських Товтр. Вони тягнуться відразу трьома областями: Тернопільською, про яку далі піде мова, Хмельницькою і Чернівецькою. Подільські Товтри насправді – залишки великого кряжу. Якихось 15-20 мільйонів років тому на цьому місці плескалося тепле Сарматське море, потім воно висохло, риф покрився землею, а пізніше – і лісом. «Медобори» – унікальний геолого-ботанічний заповідник, багатий флорою і фауною. А ось назва, найімовірніше, пішла від медоносних рослин, безлічі диких бджіл. Тому ці місця особливо цікаві для поціновувачів екологічного туризму.
Працівниками заповідника розроблено декілька екологічних – туристичних стежок. Одна з них називається «Бохіт», адже вона веде до святилища з однойменною назвою. Її маршрут тягнеться майже 7 кілометрів. Але реліктовий ліс і дивовижне повітря не дадуть подорожньому відчути втому. Лісова стежка переходить у стару дорогу скіфського періоду: по лівій стороні – кургани, де похована знать, і прості поховання древніх слов’ян. Як розповів нам науковий працівник заповідника «Медоборів» Ярослав Капелюх, тут дуже унікальні поховання.
– Насправді це територія кладовища, де похована величезна кількість людей. Причому – різних часів. Зустрічаються різні способи поховання.
Чим вище піднімаєшся, тим краще видно земляні вали. У давнину вони призначалися для захисту городища – святилища «Бохіт». Невеликий прохід веде до його загальнодоступної частини. Там розташовувалися келії жерців і паломників, а ще – довгі будинки під назвою контіни. У цьому місці язичники влаштовували зборища і свята. До речі, тут усе збереглося майже так, як було колись. Вісім жертовних ям і невелике підвищення, де стояв ідол Святовид. Оригінал статуї зберігся до наших днів. Правда, знаходиться він не в Україні, а в Краківському краєзнавчому музеї, в Польщі. В Україні – тільки копії. Одна з них – на території «Медоборів». Збручський ідол Святовид – це чотиригранний стовп заввишки в 2 метри і 67 сантиметрів і в півтонни вагою. А висічений він із сірого вапняку. Кожна грань ідола зображує окреме божество язичників, яке дивиться в певному напрямку. Таким чином, ідол охоплює всі чотири сторони світу, звідси і назва – Святовид. Крім того, стовп у висоту розділений трьома ярусами. Нижній символізує підземне божество, середній – світ людей, верхній – світ богів. Кругла шапка – знак головного бога. Збручський ідол – унікальний пам’ятник. Його кам’яні грані повідали сучасникам багато таємниць. Із розповіді Ярослава Капелюха ми дізналися, що в Медоборах працювала археологічна експедиція, завдяки якій і дізналися про унікальність цієї місцевості. Ярослав Капелюх: «Прикарпатська археологічна експедиція працювала в горах Медоборах, між селами Личковці і Городниця, з 1984 по 1989 роки. Було знайдено багато цікавого. Висновок, до якого прийшли учені, це те, що саме в Медоборах знаходився Збручський культовий центр, який діяв з 9 по 13-те століття. Напевно, язичники боялися якихось переслідувань і знищення їх Бога, а центр продовжував діяти до 17 століття».
На території Збручського культового центру виділяють три городища-святилища. Це гора Бохіт, Звенигород і Говда. Ці городища-святилища зводилися язичниками на найвищому місці, де вони і облаштовували свої капища. Ми побували в найпотаємнішму місці капища. Тут був жертовник. Ярослав Капелюх розповів про це більш детально: «Зараз ми в сакральній частині святилища і підходимо до найцікавішого місця. Це – майданчик круглої форми, піднятий над поверхнею десь на півметра і щільно викладений вапняком. Це місце, в центрі якого був Збручський ідол – Святовид. Навкруги капища – вісім ритуальних ям у вигляді пелюсток. І коли там запалювалися вогні, то все виглядало, як красива квітка, що оточувала капище та ідола по колу».
Трохи збоку від місця, де стояв ідол, розміщувався жертовник. Його унікальність в тому, що він – повністю автентичний. Жертовник функціонував круглий рік: у ньому постійно підтримували вогонь і сюди безперервно приносили дари Богам. На спуску з гори Бохіт стоять величезні ворота. Їх назва – «дольмен». Від часу камені потемніли і поросли мохом. Для чого призначалася ця конструкція, на сьогодні точно невідомо. Може, це ворота переселення в інші світи, а може, це місце молитви волхвів, або навіть такий собі тернопільський Стоунхендж… Точно можна сказати лише одне: дольмен – місце таємничої сили.
Найбільшим святилищем «Медоборів» був Звенигород. Це місце буквально дихає легендами і таємницями. Він недалеко від населених пунктів. Може, саме з цієї причини в нім найгірше збереглися жертовники і ритуальні ями. Усі вони колись були викладені вапняком, а саме його люди шукали і забирали для своїх господарських потреб. Ще один цікавий факт. Учені упевнені, що після Хрещення Київської Русі центр язичництва з Києва перемістився у Звенигород. Це – незвичайне місце. Усі, хто тут побував, запевняють, що відчувають щось містичне.
Не менш цікаві й околиці гір. У лісових зарослях, нагорі схилу під назвою Сліпий Яр, є «печера Відлюдника». Якщо вірити легенді, то триста років тому, а може і більше, цю скелю уподобав самотній блукач. Спав він на кам’яному ложі, їв, що під руку попадеться, і багато молився. Добре знав трави і навіть займався лікуванням. Все навколо цієї печери – таємниче. Наприклад, «Галявина Блискавок». Вона названа так не випадково. Під час дощу і грози, розповідають місцеві жителі, блискавки сиплються сюди гронами. Тому на цій галявині жодне дерево не зростає вище метра.
Інша пам’ятка Сліпого Яру – цілющі джерела. Кожне з них, як запевняють місцеві знавці, допомагає при різних хворобах. І навіть на смак вода з джерел не схожа між собою. Народне повір’я свідчить: «Підеш у Сліпий Яр – не озирайся, поводься тихо, щоб не порушити спокій його, бо не буде тобі зцілення від джерел з дорогоцінною водою». А джерел у тому Сліпому Яру три: від хвороб серця, нервів і очей.
Місце, де можна нескінченно насолоджуватися навколишніми пейзажами, – гора «Гостра». В давнину вона мала гострий шпиль, звідси і пішла її назва. Але добувачі вапняку зруйнували і деформували гору. Тепер ця місцевість входить до складу заповідника. Унікальна вона і тим, що тут досі можна побачити на відкритих вапнякових відступах і кам’яних розсипах залишки організмів, що населяли тепле Сарматське море 15-20 мільйонів років тому. Клімат у цих місцях дуже м’який. Взимку температура не опускається нижче 3-х градусів, а влітку – не піднімається вище 20 градусів. І хоча дістатися сюди не так просто, цей віддалений від цивілізації край незайманої природи, залишить незабутні враження на все життя.
Ірина ПУГАЧ
Фото автора
«ЛВ» №9-10 2017