Подорожуємо разом із «ЛВ». Україна-Йордан

Водохреще. Свято із давніми традиціями. Із кожним роком усе популярнішим стає занурення у воду. Для когось вона крижана, як то кажуть, аж зуби зводить; для когось – тепла, лагідна. Та й самі відчуття при зануренні різні. Хтось шукає благодаті, хтось – популярності, хтось просто віддає дань моді, хтось випробовує силу волі та підтримує компанію.

Як би там не було, але більшість ставляться до цієї традиції серйозно. Шанують день і місце, де Ісус Христос прийняв хрещення від Іоанна Предтечі. На Водохреще, 19 січня, води усього світу священні. Але паломники намагаються дотримуватися традиції омивання в Йордані і хоча б один раз побували на Святій Землі.
Минулого року і я відкрила для себе таку велику й водночас маленьку річку Йордан.
…Проходимо кордон. Нас, тих хто рушає святими місцями для усіх християн, багато. Перевіряють довго, ретельно. Ніхто нікуди не поспішає. Досить часто людей просто не пропускають на територію Ізраїлю: щось не сподобалося, не так відповідав чи щось підозріле виявили. Навіть недоречно кинутий жарт може бути фатальним. То й не дивно. Кажуть, щодня на території Ізраїлю залишаються нелегально, відставши від екскурсовода, сотні «подорожуючих».
Врешті втомлені, але все ж із піднесеним настроєм і гарними передчуттями, переступаємо на територію Ізраїлю. З нашої групи не пустили кількох людей, серед яких хлопець років двадцяти, який із товаришем мав їхати святими місцями. Товариш помітно нервує, але що робити – сідає в автобус сам. Екскурсовод одразу попросила, аби ті, хто вирішив не повертатися на батьківщину, попередили її у приватній розмові, щоб інша частина групи не втрачала часу, чекаючи. Це було досить дивно слухати, проте жінка відверто повідомила, що з кожної групи до автобуса не повертається дві-три людини. І це вже давно стало звичним питанням.
З боку Йорданії до Місця Хрещення можна дістатися лише на таксі. З ізраїльського боку також можна на таксі (з Єрусалима таксисти беруть за довіз туди і назад 100 доларів), а можна поїхати з екскурсією, яка довезе і до Мертвого моря, і до річки, та ще й почуєте про все це цікаві факти. А можна дістатися сюди рейсовими автобусами, які йдуть у бік Мертвого моря, Бет-Шеана чи переходу Аллєнбі (міст короля Хусейна) з Йорданією. Далі (наприклад, з мосту Аллєнбі чи з зупинки «Бейт-Арава» вже доведеться взяти таксі. Пішки до Віфавари не пустять – прикордонна зона.
Тож першою зупинкою у нас було Мертве море і можливість полежати на поверхні надсолоної маслянистої води. Кажуть, втопитися тут нереально, бо вода тебе просто виштовхує. Проте бувають фатальні випадки, коли людина занурюючись чи вже підіймаючись, починає борсатися і перевертається, у цей час інстинктивно ковтаючи воду. А ось у цьому й є реальна небезпека. Бо всього кілька ковтків цієї солоної води приховує у собі смертельну загрозу для організму. Тільки уявіть собі: в одному літрі води з Чорного моря міститься до 35 грамів солі, у такому ж об’ємі води з Мертвого моря – 275 грамів.
Вода у Мертвому морі – неймовірна. Про її дивовижні властивості писав іще Аристотель, а Марк Антоній завоював ці території для своєї коханої Клеопатри, аби вона могла якнайдовше зберігати свою красу та молодість. У воді Мертвого моря надзвичайно високий вміст іонів натрію, калію, магнію, кальцію і брому. Для порівняння: вміст калію в Мертвому морі майже в 20 разів більший, ніж в Атлантичному океані, магнію – в 35 разів більший, кальцію – в 42 рази, брому – в 80.
Але що я про Мертве море?.. Ми ж їдемо на Йордан.
До речі, ще не так давно скупатися у Йордані не було можливості, бо територія була повністю замінована. Тут проходить кордон між двома державами. З боку Ізраїлю під’їзд до річки відкрили лише близько 3-х років тому. До того протягом десятиліть довколишня територія була мілітаризованою зоною, потрапити в яку можна було лише за спеціальним дозволом. Зараз огороджені місця для купання з обох берегів охороняють солдати з автоматами.
Нас одразу попередили, аби трималися доріжки та не сміли йти за огорожу, адже це не тільки порушення, але й небезпечно для життя. Огорожа з колючого дроту та попереджувальні таблички про небезпеку мінних полів – серед таких пейзажів паломникам доводиться готуватися до омріяного омовіння. Юридично це територія – невизначеного статусу, тож наслідки війни на ній ліквідовувати немає кому. Пустеля, блокпости, а серед них – невелика зелена оаза.
Аби скупатися, насамперед, купуємо сорочки. Їх можна придбати майже в будь-якій сувенірній лавці. В Ізраїлі та Палестині вони коштують близько 5 доларів. Екскурсоводи ж пропонують їх за 10. У сувенірній крамниці біля купальні вони вже коштують близько 20 доларів за кожну. Бізнес…
…А ось і сама Йордан. Вода здається каламутною. А сама річка маленька, не повноводна. Підхід до місця купання зроблений із дерева. Та й саме дно також вимощене дошками. Відтак, глиняне дно не так розмивається босими ногами численних паломників.
19 січня, у день Хрещення Господнього, коли Єрусалимський Патріарх служить святковий молебень на Йордані, настає мить, коли води річки повертають назад і течуть у зворотному напрямку. Десятки тисяч паломників свідчать, що після опускання священиком у воду срібних хрестів, спокійна річка починає вирувати.
Але точне місце, де відбулося Хрещення, знаходиться на йорданському боці, близько кілька десятків метрів від Йордану – на притоку Ваді-Харар. Та він уже давно висох.
Це – справжнє місце хрещення Спасителя – виявила міжнародна група вчених у 1996 році, в результаті археологічних розкопок уздовж східного берега річки Йордан. З V століття річка істотно змінила русло і відступила від місця хрещення. Існує найдавніший доказ, який вказує на місце хрещення Христа – це мозаїчна карта давньої Палестини VI століття, знайдена в православному храмі – церкві святого Георгія, в Мадабі. Кажуть, саме за допомогою цієї картки вчені виявили незаперечне місце хрещення – квадратну мармурову основу грецької колони, на вершині якої колись був хрест – саме вона згадувалася як місце хрещення Христа в записах паломників часів Візантійської імперії. Також учені виявили сходинки, що ведуть до води. Дослідники вважають, що саме на цих щаблях Ісус Христос залишав одяг перед таїнством хрещення. Неподалік від місця хрещення знаходиться печера, де жив Іван Предтеча.
…Поволі ступаю у води Йордану. Тепла купіль охоплює тіло і занурюватися в неї приємно. Вода, хоч і каламутна на вигляд, але не залишає на білосніжній сорочці коричневих чи жовтих плям. Омиватися треба обов’язково з головою.
Після купелі сорочки не перуть, а просто висушують і забирають додому як один із головних сувенірів Святої Землі. Не тільки на пам’ять. Вважається, що цей одяг може допомагати під час хвороб, сприяти молитві в момент душевного сум’яття і заспокоювати під час життєвої кризи.


Проте не кожен із тих, хто приїхав на Йордан, так трепетно ставиться до християнських традицій. Дехто, напевно, приїздить із цікавості, а дехто, як я вже казала, віддає дань моді.
Після купелі всі йдуть у роздягальні, аби прийняти душ та роздягнутися. Заходжу й собі. Жінок багато. Дехто з дітьми. Говорять різними мовами, мають різний колір шкіри і різні цінності. Дехто, скинувши сорочку, просто жбурнув її на землю, або ще «краще» – стелить собі під ноги і приймає душ.
Якось сумно від цього стає. Адже там, у святих водах, усі здаються такими щирими…
Як усе відносно у світі.
…А той молодий чоловік, товариша якого затримали, дійсно відстав. Ревно помолившись у храмі Різдва Христового, він уже не пішов до Стіни Плачу. А на його місці в автобусі ми знайшли записку: «Я залишаюся. Дякую усім!».
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора
та Любомира БЕЗРУЧКА

«Лісовий вісник» №1-2. 2018р.