Там, де народилася і вмерла корида, або… Таємниці Іспанії

Напевно, сьогодні й там холодно. Люди готуються до Різдва, у готелях – міжсезоння. Відпочинок перелаштувався на сніжний екстрим.
А ще зовсім недавно, восени, Іспанія зустріла теплим затишком бурхливого життя.
…Ранки холодні, а дні – затишно-теплі. Аж розморено-жаркі. Інколи сонце гріє надто немилосердно. Тут усе йде своїм плином, – рухливо і розмірено водночас. Люди наче нікуди не поспішають. Живуть близько-близько один до одного, використовуючи кожен клаптик дорогоцінної землі. Про море – особлива розповідь. Воно – бурхливе. Для людини творчої то – неймовірний релакс. Вода тепла і така солона, що коли крапля потрапляє на губи, то здається, ніби з’їв жбан солі. Смішно, весело і добре водночас. Добре – від відчуття природи, ненаграності буття і перебування в особливому світі. Хвилі підкидають, наче граючись. І ти – маленька піщинка цього світу. Маленька людина у вихорі води, яка може врятувати або поглинути.

Іспанія… Країна, до якої так давно хотіла потрапити, зустріла привітно.
…Санта Сусана – маленьке містечко в Каталонії (провінція Іспанії). Місто дуже гарне. Тихе. Біля моря розташовані готельні комплекси. Місцеве населення живе дещо далі. Між туристичною зоною до місця, де мешкають місцеві, розкинулася дорога, далі – територія, відведена під городництво (тут вирощують спеції та овочі), і мережа магазинів. А ще далі, на підвищенні – місцеві вілли. Скажу вам – вони неймовірні. Місцеві розповідають, що будинок у два поверхи на кілька кімнат, який може собі дозволити пересічний іспанець, досить малий за їхніми мірками. Тут полюблять простір і розкіш. Звичайно, у великих містах живуть і в квартирах, і в приватному секторі, але кожен хоче зручностей і намагається їх отримати. Інакше, кажуть іспанці: для чого трудитися?
Температура води у морі восени трохи нижча 23-х градусів. Іспанці вибачаються за те, що вона надто холодна, і пояснюють: «У цій частині Іспанії вода не надто тепла, – впливає холодна течія, яка протікає поблизу». Думається: не були ви у нас, в Одесі, де навіть у липні вода прогрівається до 22 і це вже здається прекрасним.
Неймовірна Барселона
Звісно, побувати в Іспанії і не відвідати Барселону, було б злочином. Місто вражає. Культурою, архітектурою, самобутністю. Воно все – наче суцільний архітектурний шедевр.
Перш ніж перейду до туристичних родзинок Барселони, розповім кілька цікавих спостережень. Поліцейські у Барселоні ретельно стежать за тим, аби автобуси у місті, де туристів зазвичай набагато більше, ніж місцевого населення, рухалися чітко за графіком і час їхньої стоянки не перебільшував 5 хвилин. Автобусам, які везуть туристів, виписані певні маршрути, які ні в якому разі не можна порушувати. Навіть піші екскурсії можуть рухатися лише тими вулицями, які дозволені для руху туристів. Наш екскурсовод, аби зекономити кілька хвилин і швидше прийти до місця призначення, вирішив скоротити шлях і не обходити будинок. Відтак ми стали свідками того, як чітко поліцейські виконують свої обов’язки. Нам пояснили, що все виписано і порушувати правила не дозволено нікому і ні за яких обставин.
На вулицях Барселони також є нелегальні торговці. Вони пропонують усе. Від сумочок та «фірмових» спортивних костюмів до м’яких іграшок та сувенірів. Увесь цей крам у них лежить на покривалах, розкладених на бруківці. До кінців таких простирадл прив’язані шнурки. Це – для швидкого реагування на набіги поліції. Як тільки наближаються правоохоронці, торговці просто смикають за мотузку і втікають, тягнучи свій крам за собою. Відтак, купуючи значно дешевший товар у таких продавців, слід пам’ятати, що віддавати гроші не можна, не взявши до рук обрану вами річ. Адже і гроші, і покривало з вашою покупкою, може просто «побігти» з продавцем, який втікає від поліції.
Попри те, що місто переповнене туристами, воно неймовірно чисте. Багато хто рухається на велосипедах, скутерах та мотоциклах. Дуже багато світлофорів, стовпів для електропередач оформлені у стилі Гауді – неймовірні, чудернацькі і величні.
Хвала природі від Гауді
Коли іспанців запитують, де б хотіли побути наодинці з Богом, вони відповідають: «Тільки не у Храмі Святого Сімейства»… Попри такі неоднозначні висловлювання, у 2005 році храм Святого Сімейства був внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а в листопаді 2010 року папа Бенедикт XVI освятив його і проголосив Малою папською базилікою. У той же день церкву офіційно оголосили готовою до щоденних богослужінь. Богослужіння тут відбуваються, проте так просто сюди зайти неможливо.
…Архітектурно храм неймовірний, якщо цим словом щось можна сказати. Таке враження, що хтось сипав із неба мокрий пісок, який складався у химерні форми, неймовірні, незбагнені хвильки, зсуви й усе це перетворилося на дивовижні піщані замки. Словом, збагнути, що це може бути витвір людини, просто неможливо.
Скульптор Гауді, який, на жаль, не мав послідовників і так і залишився єдиним, який створив такі шедеври мистецтва, свого часу зауважив, що храм має бути величним, але не перевищити творіння Господа, подароване цій землі, – найвищої точки Барселони – гори Монжуїк. Відтак храм на 1 метр нижчий гори і становить 170 метрів.
Будівництво споруди поча­лося ще в далекому 1882 і не закінчено досі. Ідея зведення храму зародилася в 1874-му і завдяки щедрим благодійним внескам уже в 1881 році для нової церкви була куплена земельна ділянка, яка знаходилася недалеко від міста, в районі Ешампле. За рішенням міської влади, фінансування будівельних робіт повинно було здійснюватися тільки за рахунок приватних пожертвувань, що й стало основною причиною настільки тривалого будівництва.
Спочатку проект храму належав Франсіску дель Вільяру, який планував побудувати його в неоготичному стилі. Але архітектор встиг спроектувати лише величезну апсиду, що складається з семи каплиць. У 1883 році керівництво роботами перейшло в руки Антоніо Гауді, який значно змінив первісну концепцію майбутньої церкви. Усі наступні роки свого життя він працював над будівництвом храму Святого Сімейства.
Гауді працював у своєму стилі. Звичним для нього було ігнорування необхідності складання попередніх планів робіт. Він робив начерки основних форм будівництва, а потім у ході роботи повністю віддавався імпровізації у створенні конструкцій і деталей. Для того, щоб контролювати робочий процес, Антоніо постійно перебував на будівельному майданчику, оселившись в одній із кімнат у ще незавершеному будинку храму. Відповідаючи на запитання щодо тривалості будівництва, Гауді казав: «Мій клієнт не поспішає».
За задумом архітектора, храм Святого Сімейства повинен був стати Біблією, втіленою в архітектуру. Кожен фасад присвячувався одному з трьох головних етапів життя Христа на землі: Різдво, Страсті Христові і Воскресіння. Гауді вирішив, що вся будова буде вінчатися дванадцятьма вежами, що символізують дванадцять апостолів. Центр же прикрасить вежа, присвячена Ісусу Христу.
Роботи Гауді неймовірні, бо вони такі, наче їх створила природа. Та й архітектор прагнув якомога досконаліше дотримуватися природності. За задумом зодчого, колони, які є головним несучим елементом будівлі, у міру наближення до склепінь розгалужуються, утворюючи фантастичну конструкцію у вигляді лісу. Сонячне світло, падаючи всередину храму крізь вікна, які розміщені на різній висоті, створює відчуття того, що крізь гілки дерев пробивається сяйво зірок. Ще одна унікальна риса споруди – дивовижна акустика, на створення якої автор витратив чимало років. Ідеальна система дзвонів, що приводяться в рух вітром, наповнює храм музикою, яка наче твориться Богом. Гауді називав своє дітище «органом для Господа». Архітектор дуже багато фантазував і якщо досконалості його фантазій заважали роботи вже створені, він без застереження руйнував уже зроблене і будував нове. Це був неймовірний чоловік, який усе своє життя присвятив архітектурі, рівної якій немає у всьому світі.
…У просто одягненому старенькому чоловікові, якого збила машина, ніхто спочатку й не впізнав славетного архітектора. Антоніо Гауді помер у 1926 році, на момент його смерті храм Святого Сімейства був завершений менше ніж на 20 відсотків.
Роботу Гауді продовжив Домінік Суграньєс. Але Громадянська війна, яка сколихнула Іспанію у 1936 році, призупинила всілякі будівництва. У воєнний період каталонські анархісти дісталися до моделі храму, зруйнували її, а також знищили цінні креслення Антоніо Гауді. Будівля також постраждала. У 1940-х почалося воскресіння храму. Роботу над проектом відновили. Архітектори, які продовжили роботу Гауді, вносили у будівлю свої стилі. Це добре видно, якщо храм обійти.
Завершення будівництва храму Святого Сімейства заплановане на 2026 рік. Саме цього року відзначатимуть сторіччя із дня смерті Антоніо Гауді.
Після великого архітектора залишилися роботи, які чітко показують, що їх автор – саме Гауді. Цей стиль так нікому й не вдалося повторити. Останньою завершеною роботою Гауді став будинок Міла. Розпочав він його 1906-го. І завершив через чотири роки. Це найбільш бездоганний витвір із точки зору художнього смаку сьогоднішнього дня. Безумовне дивацтво цієї споруди в очах сучасників закріпилося у назві, якою барселонці нарекли її: Ла Педрера – «Каменоломня».
Вигляд будинку Міла асоціюється із якимось складним скельним утворенням. Як тільки будинок почали будувати, одразу взялися й за «розшифровку» образу, якими міг надихатися Гауді. Припускали, що це були кручі поблизу рідного селища і гори в районі Сант-Феліу де Кодінес, і скелі в руслі потоку Перейс на півночі острова Мальорка. Коли ж будинок добудували, він не міг не привертати ще більшої зацікавленості барселонців. Будівля стала обростати безліччю анекдотів і карикатур. Попри фантастичність форм, слід зауважити, що будинок Міла – абсолютно раціоналістична споруда. Але й ця будівля, як і всі інші творіння архітектора, – пам’ятник природі. Запозичивши у природи геометричний принцип, архітектор покривав його природним декором.
Повернувшись до храму Святого Сімейства і його фасаду Різдва, зауважу: там ретельно відтворено більше ста видів тварин і стільки ж рослин. Це «просте» відтворення природи, «нехитре» наслідування їй, стали фактично справжньою революцією в архітектурі і возвеличенням природи. Революцією, яку здійснила одна людина, – без маніфестів і високих гасел.
Кривава корида –
в минулому Каталонії
Загалом же Іспанію без кориди уявити важко, це – її історія. Кажуть, для іспанців корида – не тільки розвага. Сутичка безстрашного воїна з лютою твариною символізує для них героїчну історію країни. У цьому сенсі і матадор, і бик уособлюють дух Іспанії. Поєдинок тварини і людини, за переконанням іспанців, сприяв вихованню у народі стійкості і мужності, здатності з честю виходити із найважчих життєвих ситуацій.
Останні бої биків у Барселоні відбулися 5 років тому. Повна заборона на кориду у Каталонії вступила у силу з початку 2012 р. У день завершення сезону іспанці попрощалися з національною розвагою назавжди.
У закриття сезону всесвітньовідома арена Монументаль, долю якої досі вирішують, була заповнена вщент – усі 20 тисяч квитків розпродали, а на арену того дня вийшли найкращі матадори Іспанії. Почуття щодо заборони досі суперечливі, адже вирішальним у тому, що в Каталонії не буде кориди, став один голос. Проте – рішення є рішення.
Попри те, що чимало каталонців справді задоволені закінченням ери кориди, деякі іспанські політики ставляться до цього скептично. Критики вважають, що ця заборона – радше вияв інакодумства каталонців, аніж турбота про тварин.
Корида ще відбувається у деяких куточках Іспанії. Також, на моє щире здивування, кориду проводять у Франції, Португалії, Латинській Америці та навіть Африці.
Як не дивись, але крім усього, корида – дуже яскрава театралізована вистава. Багато хто досі стверджує, що з глядачем на кориді відбувається те, що прийнято називати «катарсисом», звільненням від накопичених турбот, невдоволень, роздратування й інших вкрай негативних відчуттів.
Корида – це не просто гра. У боях мають змогу брати тільки окремі бики та тореадори. Бойових биків відбирають за розміром, формою ріг і красою ліній тіла. Їх спеціально вирощують на фермах, за ними ретельно доглядають, виховують і тренують. Бик повною мірою повинен відповідати уявленням іспанців про силу, шляхетність і відвагу.
Матадорів же готували і готують спеціальні школи. Тореро повинен бути стрункий, красивий і гнучкий. Однак головна увага приділяється психіці і темпераменту. Іспанський тореро – це, як правило, уродженець Андалузії, віком до 35 років. Втім, бувають і винятки з цього правила (маю на увазі походження, але аж ніяк не вік): сьогодні відомі дві іспанки тореро-жінки, є також російський тореро – колишній співробітник ФСБ РФ. Слід зауважити, що іспанські матадори – люди зовсім не бідні. За гру зі смертю вони отримують колосальні кошти.
Каталонія стала другим регіоном Іспанії, після Канарських островів (там корида заборонена з 1991 року), який поставив тисячолітню традицію поза законом. У столиці Каталонії було дві арени для бою биків. Одна з них на Пласа Еспанья, інша – Арена Монументаль. Приміщення Монументаль дуже гарне і видовищне. Тут неодноразово відбувалися концерти світових зірок. У 1965 році тут співали «Бітлз».
Наразі вирішують, що ж робити з непотрібною тепер Ареною Монументаль, – знести її зовсім чи переобладнати під якість інші потреби.
Вулицями –
до співаючих фонтанів
Ми відстали від екскурсії. Автобус нас не діждався і ми з подругою побрели у пошуках метро, аби дістатися «співаючих фонтанів» – останньої точки нашої одноденної екскурсії Барселоною. Зазвичай фонтани залишають «на десерт», адже споглядати дійство цікаво, коли вже темно.
Барселона не дала загубитися. Нам кожен був готовий допомогти, зрозуміти – тут звикли до туристів, які розмовляють різними мовами.
А ось і фонтани. Йдемо алеєю до головних, а по обидва боки цілі колони вступу до дійства – фонтани менших форм. Їх дуже багато. Аби дістатися до епіцентру співаючих, потрібно піднятися сходами, а тоді ескалатором. Людей неймовірно багато. Усі фотографують, записують на відео, дослухаються і… шумлять. Під класичну музику різними барвами і струменями фантанує вода.
Поруч мене стояли, найімовірніше, українці, адже фонтани у Барселоні вони порівнювали із Вінницькими і, як не дивно, констатували, що наші – вітчизняні – кращі. Нічого сказати щодо схожості чи відмінності фонтанів не можу, але обіцяю побувати у Вінниці, аби переконатися у правдивості цих слів і розповісти вам.
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора,
директора турагенції «Rise UP»
Олени БАБІЙ та з інтернет-носіїв