Цілюща аптека. Природне мило

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Мильнянка лікарська – мыльнянка лекарственная (рос.) – saponarіa offіcіnalіs L. – білі зірочки, бобівник, бобовник, дике мило, звоздник, зірка, зірки білі, кокел, корінь мильний, мидлянка, мило дике, мило коров’є, мило собаче, мило татарське, мильна трава, мильник, мильний цвіт, мильниця, мильнянка, миляк, миляник, миляник корінь, милянка, мутлиця, натяг, натягач, панчошник, пінка, самокиша, світ мильний, смотка, собаче мило, стягач, терлиць, терлич звичайний, частуха, червоний мильний корінь, чистуха.

Мильнянка лікарська належить до родини гвоздичні – Caruophyllaceae. Назва рослини походить від латинського слова sapo – «мило», тому що коріння, настояні на воді, дають стійкий пінний розчин і в народі його використовують як мило. Саме великий вміст сапоніну у мильнянці лікарській визначив наукову назву терміну «сапонін» ще в далекому 1819 році для речовини, яку виділили з мильнянки. Сапоніни – це рослинні речовини, водні розчини яких володіють характерними властивостями: гемолітичною активністю, токсичністю для холоднокровних тварин і властивістю при збовтуванні утворювати стійку, тривалий час не зникаючу піну.
Це багаторічна рослина з довгими повзучими кореневищами та тонкими корінцями. Ззовні кореневища червоно-бурі, на зломах – жовтувато-білі. Стебла прямостоячі сягають у висоту 40-70 см, прості, зверху гіллясті. Листки супротивні, видовжені, овально-ланцетні або еліптичні, з 3-5 жилками, гострі і по краях шорсткі на коротких черешках. Плоди у мильнянки – коробочки з багатьма насінинами ниркоподібної форми. Цвіте рослина тривалий період – з червня включно по вересень. Пелюстки у більшості випадків білі, але бувають і рожеві. Квітки та корені приємно пахучі.
Росте мильнянка на сонячних місцях поруч із річками, озерами, струмками, біля боліт, вздовж ґрунтових доріг, біля будівель, на заплавних луках, узліссях, між чагарниками, полюбляє піскові ґрунти. Поширена майже по всій території України, але найбільше – на Поліссі.
Корені з кореневищами рослини використовують у харчовій промисловості для виробництва шипучих вин та пива, у хлібопекарстві, на виробництві халви та кремів (надають блиск, відбілюють і емульгують нерозчинні речовини). Корені використовують для виробництва мила, яким у подальшому миють і відбілюють шовк, вовну та тканини.

З допомогою мильнянки лікарської фарбують шерсть та шовк, в парфумерії застосовують у виробництві шампунів. Мильнянку використовує ветеринарія як глистогінний та блювотний засіб, для лікування хвороб кишково-шлункового тракту. Відвари висушених коренів рослини використовують у гомеопатії.
Народна медицина рослину використовує для лікування хвороб дихальних шляхів, як відхаркувальний, сечогінний і протиревматичний засіб, при лікуванні коклюшу та бронхіту.
У коренях мильнянки міститься до 25% сапонінів у вигляді сапорубринової кислоти, а в листках – флавоновий глюкозид сапонарин і аскорбінова кислота до 1%.
Настоянку кореневищ мильнянки лікарської застосовують також при порушенні обміну речовин, при загальній інтоксикації організму, жовтусі, ревматизмі, подагрі, болях у суглобах, фурункульозі. Відвар коренів мильнянки рекомендують для лікування печінки, жовчного міхура, нирок та селезінки.
Зовнішньо настоянку кореневищ використовують у вигляді ванн, примочок при лікуванні корости, екземи, гнійних ран, при фурункульозі, шкіряних сипах, дерматитах.
Заготівлю кореневищ та корінців мильнянки лікарської проводять пізньої осені або ранньою весною, але не у вегетаційний період. Сушать під накриттям або в приміщеннях, які провітрюються при температурі не більшій, ніж +50 градусів С. Зберігають у сухих прохолодних приміщеннях у картонних ящиках.
Ще арабські лікарі використовували мильнянку лікарську як лікувальну рослину при захворюваннях шкіри, проказі та гнійниках. У Середньовікові часи нею лікували дихальні шляхи.
Тобто мильнянка лікарська є корисною для людей та тварин із давніх часів і донині, вона легко доступна для кожної людини тому, що росте у природі навколо нас, не є отруйною рослиною. Використовують мильнянку як декоративну рослину на клумбах у змішаних культурах, прикрашають букетами оселі. У місцях природного проростання не показна, тільки на перший погляд, але своїм насичено білим або рожевим кольорами заставляє прохожих звернути на себе увагу. Квітне хоч не густо по зелених килимах трав, але нерідко росте куртинами чималої площі. Довготривале цвітіння мильнянок робить їх знаковими і одночасно вагомими біля житлових будинків та доріг. Кажуть старожили, ніби з покоління в покоління люди переказують, що мильнянку українців навчили використовувати як природне мило в древні часи саме татари. Подрібнені кореневища та корені рослини, а у вегетаційний період усю рослину замочували в дерев’яних бочках і настоювали до стійкого піноутворення, потім прали одяг, білизну, мили тіло тощо. Хто сповідує еко-чистий спосіб життя, може використати мильнянку лікарську у вищевказаних цілях: для прання, вмивання і одночасно лікування шкіри.
Настоянка кореневищ мильнянки лікарської: одну чайну ложку подрібнених кореневищ лікарської сировини залити 200 мл окропу у фарфоровий кухоль і накрити кришкою на 10-15 хвилин. Після охолодження до теплого стану процідити через ситечко. Вживати по 1 столовій ложці за 30 хвилин до сніданку, обіду та вечері.
Валерій ПНЕВСЬКИЙ
Фото автора

«ЛВ». №1-2. 2017р.