Індійська елегія

28

Далека Індія приваблює мандрівників розкішною природою, барвистими узбережжями, чаруючим океаном, приємним м’яким кліматом. Хто побував у цій країні хоч раз, прагне повертатися знову, черпаючи благодать, натхнення, спокій. Такими враженнями ділиться з нами лучанка Наталія Смолка, яка нещодавно повернулася з Південної Азії. Отож, шановні читачі, запрошуємо вас до віртуальної подорожі у містечко Варкала, що на півдні Індії, у штаті Керала.

Для кожного щось незвичне – екзотика. Якщо нам, білим європейцям, Індія самобутня, оригінальна, то це не означає, що індійцям усе наше – також не дивина. Так, співрозмовниця із посмішкою пригадує, як відпочивала зі знайомими на пляжі, а місцеві жителі припливали на човнах, виймали фотоапарати – і давай знімати на камеру білих людей, наче неординарних мавпочок.

– Індійські пляжі з чорним піском нагадали мені панорами з іспанського острова Тенерифе, – розповідає Наталія. – За час, проведений у Варкалі, я полюбила безлюдні пляжі, де можна сидіти годинами, милуватися океаном, наповнюватися тишею, спокоєм. Вставала о п’ятій ранку, прогулювалася набережною у цілковитій темряві. А десь о шостій годині це затишшя миттєво, наче в казці, порушували птахи та собаки, наповнюючи простір звуками. Починався світанок… Тоді я сідала над урвищем і спостерігала, як рибалки повертались із нічної риболовлі, і їхні ліхтарики починали гаснути.

Містечко Варкала приваблює туристів та паломників з усього світу. На його території б’ють цілющі мінеральні джерела, розміщений присвячений Крішні священний храм «Джанардхана Свамі», якому більше 2000 років, а ще – меморіал Шрі Нараяна. Сприятливим для подорожі у Варкалу є період із грудня по квітень. Найбільш спекотно тут у квітні, травні. На початку літа розпочинається перший сезон дощів, який триває до серпня. Наступний дощовий сезон охоплює другу половину жовтня – кінець листопада.

– В Індії немає чітко встановлених Правил дорожнього руху. Проте мене здивували врівноважені водії, які керують транспортом без емоцій та сварок, – каже співрозмовниця. – Під час екскурсії до Аллеппі я спостерігала за місцевими жителями. Вони спокійні та привітні.

Цікаво, що містечко Аллеппі (або Алаппужа) відоме своїми каналами Беквотерс (Backwaters) і хаусботами – будиночками на човнах. Через наявність водойми, на якій фактично розташований населений пункт, Аллеппі по-іншому називають Індійською Венецією.

– Щоправда, ця «Венеція» не настільки помпезна, як італійська, – жартує Наталія. – Уявіть собі скромні будиночки, які стоять на поодиноких острівках. Жінки перуть одяг, стоячи наполовину в річці, б’ючи одяг об камінь. Дивувалася, як без порошків, мила, пом’якшувачів речі витримували такі «побої» і залишалися білосніжними й чистими!.. Всюди – рисові поля, подібні на нашу пшеницю, тільки рослинки стоять у воді… Рибалки важко працюють. Спостерігала на березі за їхньою риболовлею і згадувала своє нелегке дитинство, прожите у важкій сільській праці… Індійські рибаки тягнули мотузки з океану, і я навіть не бачила, з якої далі виймалися сітки. Жінки тим часом чекали на березі з посудом для улову. Потім вони перебирали рибу, розподіляли між собою, а найменшеньку залишали для птахів і собак.

Варкала – містечко, де готують надзвичайно смачну й корисну їжу. У ресторанчиках на узбережжі океану можна посмакувати свіжими дарами моря, які добули рибалки того ж дня. Зазвичай у кожному закладі харчування є широкий асортимент смаколиків: величезні креветки, кальмари, омари, тунець та багато інших морепродуктів.

Наталія Смолка ділиться враженнями та відкриттями, які отримала під час поїздки в Індію.

– По приїзді додому відчула всередині себе кардинальні зміни, – каже співрозмовниця. – Багато чого переосмислила, сидячи щоранку на стрімкому схилі над океаном. Матеріальні блага не настільки цінні, як ми часто звикли вважати… Напевно, Індія має у повітрі щось особливе, що дає людям більше розуміння, сприйняття. Прийшло усвідомлення: я – маленька піщинка у величезному світі. Через багато-багато років усе продовжуватиме своє існування, але вже без мене. Тому як прожити власне життя – це лише мій вибір.

Тетяна МИЗНІКОВА

Фото з архіву Наталії СМОЛКИ
Друковане видання «ЛВ» №3(54) 2016р.