І робота, і хобі, й… усе на світі

uPiKKcgHVFA

32 роки тому, після закінчення Березнівського лісового технікуму молодий спеціаліст Світлана Дячок прийшла працювати в ДП «Сарненський лісгосп» бухгалтером. А з червня 2002го вона – головний бухгалтер підприємства. Точні розрахунки, постійні законодавчі зміни та величезна відповідальність за фінансовий стан підприємства, – так можна охарактеризувати професію Світлани Іванівни, в якій вона себе знайшла. Робота для неї не тільки праця й хобі, а все на світі. Тож на першому місці – знання бухгалтерського обліку, комп’ютера, ведення фінансової документації. А про її кваліфікацію як фахівця свідчать чисельні подяки та грамоти Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України, податкової інспекції.

Світлана виросла в багатодітній родині подружжя Івана та Варвари Маковецьких. Іван Григорович, якого вже немає, працював лісником Кричильського лісництва. Аби виконати план заготівель, що доводили лісництву, в ліс ходили всією сім’єю. Дружина та діти завжди допомагали йому у справі його життя. І лапку хвойну ламали, і пололи, й жолуді під сапу садили та збирали. Заготовляли шишки, лікарську сировину (звіробій, мати-й-мачуху, насіння ірги, кору дуба й крушини), березовий сік.

Варвара Григорівна трудилася в колгоспі. Діти також заробляли мамі на трудодні, всі разом рвали льон. Тож із самого малку отримували сімейні уроки трудового виховання. І хтозна, можливо саме ліс запалив бажання Світлани йти навчатися на бухгалтера лісового господарства. Та й лісівники завжди були шанованими людьми в селі.

Родина мала й свої традиції. На свято Івана Купала завжди збиралися рідні на день народження Івана Григоровича, а в день вшанування святої Варвари Великомучениці – до дружини подружжя Варвари Григорівни. Дякували батькам за те, що всьому навчили. Мама завжди говорила: «Можливо, в житті ніколи й не доведеться цього робити, але треба вміти. Три стіни будинку тримаються на плечах господині. Проте коли й ми, жінки, вже триматися не можемо, то нічого не залишається, як підставляти плечі одна одній, бо саме так не впадемо, навіть якщо знепритомніємо». Як мати, котра народила та виховала з чоловіком п’ятеро дітей, знала всі проблеми.

Наймолодший брат Світлани – Олег – працює стропальником на нижньому складі в Сарненському лісгоспі. Тут і чоловіка колись свого зустріла, народила донечку Іринку. Дівчинка навчалася в другому класі, коли він помер. Тоді на допомогу їй прийшла родина – брати, сестри, племінники. Вони й ночували в неї, допомагали в усьому, підтримували. Тож щаслива, що має таку сім’ю. Тепер Ірина – мамина радість і втіха, на четвертому курсі ДЗ «Дніпропетровська медична академія». Її бабуся, татова мама, все життя працювала медсестрою в хірургічному відділенні, тож обрала саме цю стежку в своєму житті. А Світлана Іванівна їй не перечила. Також за сімейною традицією привчає до праці свою єдину донечку.

Світлана Дячок із гордістю розповідає про свій колектив, відповідальних працівників, на яких можна покластися. Каже: «Один у полі – не воїн», адже об’єми роботи досить великі. Із задоволенням іде на роботу, спілкується з людьми, які стали другою родиною. Адже на підприємстві проводить більшу частину свого життя. Так злагоджено, гуртом, працюють і сьогодні. Не без емоцій розповідає про кожного й готова всіх відзначити за сумлінну працю. Вони ж стверджують, що з головним бухгалтером дуже легко працювати. Вона завжди зрозуміє, підтримає, якщо треба, відстоїть інтереси.

Світлана Іванівна постійно підвищує свій кваліфікаційний рівень. І завжди наполеглива в роботі. З дорогою душею ділиться своїм досвідом і з колегами з сусідніх районів області, які часто телефонують до неї з запитаннями. Вміє й відпочинок організувати, тож нещодавно у вихідні всі разом побували в Карпатах. Ще любить почитати книжки на історичну тематику, а духовна література допомагає заспокоїтись, як і відвідування храму.

З повагою говорить і про керівників, з якими знайшла спільну мову. Так, їй пощастило працювати з Борисом Куцицьким, Василем Шкудором та нинішнім директором ДП «Сарненський лісгосп» Сергієм Белелею. Сергій Олександрович відверто розповідає про професіоналізм, відповідальність, організованість, пунктуальність і компетентність Світлани Іванівни у всіх бухгалтерських питаннях. «З такими працівниками, – ділиться думками, – здолаємо всі труднощі в нинішній нелегкий, сповнений несподіванок час».

Цифри для Світлани Іванівни – щось особливе. Як гарний лікар, оглянувши пацієнта, одразу знає, як його лікувати, вона бачить, де має стояти той чи інший показник на папері. Мабуть, спрацьовує професійне чуття, інтуїція. Погодиться кожен, що бухгалтерську справу достеменно розуміє тільки та людина, котра нею займається все життя, причому – з любов’ю та наснагою. Але яка може бути любов до нудних цифр – заперечить читач. Іншої думки про це головний бухгалтер ДП «Сарненський лісгосп» Світлана Дячок. З її точки зору і багатого досвіду, бухгалтерська справа – це чіткість, точність у розрахунках, майстерність оперувати цифрами так, щоб у підсумку підприємство було на висоті.

Знає й усе про податки. Адже потужне підприємство – одне з найкращих в області й неодноразово ставало кращим платником податків краю. Якщо проаналізувати сплату податків лісгоспом упродовж двох попередніх років, то суми виходять досить солідні. Всього до зведеного бюджету заплатили у 2014 понад 13 млн грн, і єдиний соціальний внесок становив 6 млн грн. У 2015 відповідно – понад 19 млн грн, а ЄСВ – майже 11 млн.

Марія КУЗЬМИЧ
Друковане видання «ЛВ» № 4(55) 2016р.