Коли любов до лісу тече у жилах

DSC_0741Спілкуємося з Володимиром Галяном справжнім корифеєм лісової галузі, людиною, яка присвятила життя охороні та примноженню зелених багатств України. І хоча лісівник  уже десять років на заслуженому відпочинку, він продовжує вболівати за долю лісу, регулярно відвідуючи стіни рідного лісгоспу. У свою чергу молоде покоління радо зустрічає шановного гостя, дослухається до підказок і порад старшого товариша.

Закінчивши Львівський лісотехнічний університет за спеціальністю «Інженер лісового господарства», Володимир Іванович потрапив у смт Берегомет, що на Чернівеччині.

− Вперше я приїхав на Буковину в 1960-му і одразу ж полюбив цей край, – згадує з посмішкою ветеран. − Мене причарували неймовірні гірські краєвиди, вікові ліси та чудові люди. Саме тут, у ДП «Берегометське ЛМГ», я працював до пенсії, де майже 30 років обіймав посаду головного лісничого.

Чоловік розповідає, що раніше це був Вижницький лісгосп, а в грудні 1959-го, згідно з постановою про покращення управління лісової галузі в Карпатах, а саме Закарпатської, Чернівецької та Івано-Франківської областей, реорганізували в комплексне підприємство «Берегометський лісокомбінат», куди ввійшли Вижницький лісгосп, Фальківський ліспромгосп, а також деревообробні підприємства, які тут були.

За рахунок цього об’єднання вдалося покращити фінансове становище та максимально раціонально задіяти ресурси лісокомбінату. Пізніше тут розгорнулося потужне виробництво. Але це згодом. А тоді лісгоспи нічого не мали – і новоствореному підприємству довелося починати всю роботу з нуля.

− Від попереднього лісгоспу лишилося багато лісосік, які через нестачу фінансування були ще не заліснені, – говорить лісівник. – Приміром, у Берегометському лісгоспі було засаджено лише кілька тисяч гектарів, пустували величезні площі на важкодоступних гірських територіях. Згодом прийняли рішення розширити розсадники, підібрати відповідний асортимент порід і заліснити ці степи. Для цього вирощували посадковий матеріал – як для себе, так і для колгоспних лісів.

Володимир Галян зізнається, що садили дуже багато, інколи − по 900-1000 га. Таким чином буквально за 4-5 років вдалося вийти на посадку тільки біжучих лісосік до 60 -70 га, а розрахункова лісосіка лишилася така ж за рахунок переведення на поступові рубки з виходом на природне поновлення.

Саме Чернівецькі науковці першими почали вивчати та описувати природне поновлення лісів. Володимира Галяна вважають одним із засновників цього методу ведення лісового господарства. Запровадивши цю практику на Буковині у 60-70 роках, її успішно продовжують використовувати і до сьогоднішнього дня далеко за межами області.

− Суть полягає у відновленні корінних материнських порід, що споконвіку ростуть на певній території, – пояснює фундатор ідеї. − Такі дерева є стійкішими до шкідників, стихійних лих і різних температур. Це знання дозволило нам зменшити об’єми посадок. У букових та ялицевих лісах ми перейшли на рівномірно-поступові рубки, а суцільні застосовували тільки в ялинових. Якщо є хороший самосів, нічого не треба робити, а якщо поганий, необхідно сприяти природному поновленню різними способами. Тому ми робили рихлення і висівали насіння у попередньо підготовлений ґрунт. А потім рубками догляду, особливо при перших прийомах очистки, формували насадження, залежно від наших потреб. Тому що в хвойних лісах можуть засіятись інші породи, наприклад, бук, осика, береза. І навпаки − в листяному з’являються хвойні дерева. Отже, небажані породи вирубуємо і формуємо такі типи лісу, які повинні рости на тій території. То ціла лісотипологічна наука.

Пан Володимир наголошує, що у високогірних лісах повинна рости лише ялина, в середній частині гір – ялина з домішками ялиці, трошки нижче – ялиця, далі – бук і ялиця, а вже в низовині – тільки бук.

За словами старожила, хороші та чисті букові ліси − у Вашківському та Миговському лісництві. В основному їх використовували для фанерного виробництва. Навіть був такий метод підкрашування буку в корені. Він полягав у тому, що в період інтенсивного сокоруху бензопилами робили в дереві отвори і вводили пігменти. Як результат – отримували цілий стовбур потрібного кольору. В основному з фанери, окрашеної таким чином, виготовляли монолітні меблі. Але згодом з’явилися якісні штучні барвники, які стали простішими в застосуванні.

− Виринає у пам’яті, як ми зубрів на Буковину завозили, – пригадує ветеран. – Спочатку 20 особин із Біловезької пущі: вони добре прижилися, завели потомство. Потім ще півтора десятка з Приокського заповідника, що в Підмосков’ї. За декілька років їх уже було більше сотні. Пам’ятаю, раніше вони ходили стадами по 10-15 голів. Зараз у тутешніх лісах їх залишилося всього дев’ять.

Володимир Галян припускає, що, ймовірно, скорочення популяції криється у біології розвитку виду. Адже звірі, які зараз живуть на Буковині, – нащадки декількох десятків тварин, які в умовах ізольованого проживання неодноразово схрещувалися і тепер мають велику генетичну спорідненість. Тому вони слабші і вразливіші.

За десятки років, проведених пліч-о-пліч із лісом, Володимир Іванович застав багато змін, нововведень та реформ. І вважає, що для того, аби лісове господарство розвивалося на достойному рівні, треба не забувати про два напрямки: лісову галузь як господарство (вирощування лісу, догляд за ним, рубки тощо) і галузь деревообробну.

− Що стосується першого, то зараз лісове господарство ведеться на досить високому професійному рівні, − переконаний спеціаліст. – З точки зору догляду за лісом, вирощування, покращення породного складу й аж до випуску готових сортиментів та реалізації в круглому вигляді. Другий же напрямок зараз не має абсолютно ніякого стосунку до лісогосподарської діяльності.

Чоловік розповідає: коли запровадили приватизацію, відділили лісове господарство від лісозаготівельного комплексу, фактично комплексні підприємства розвалили – відтоді і почався безлад. Теперішня структура Берегометського лісгоспу нова, з новими затратами, площами. А вся функціональна база, яка створювалась у 60-х роках, – відмінні площі, лінії з переробки, розкряжування деревини, цех хвоєвітамінної муки − все це лишилося в минулому. Такі зміни дуже болісно  торкнулися жителів району,  бо в лісокомбінаті трудилося до п’яти тисяч працівників.

– А яка ситуація зараз? – дивується чоловік. − Все приватне! Деревообробники, які мають одну-дві пилорами, вивозять і переробляють крадену деревину. Оце результат політики наших недолугих київських керівників. Якби не ці реформи, то п’ять тисяч людей мали би роботу, заробітну плату і могли б утримувати сім’ї.

Володимир Іванович каже, що раніше функціонували потужні карпатські лісокомбінати, відомі на всю Україну і за її межами: Усть-Чорнянський, Надвірнянський, Закарпатський.

– Але ж ні – треба було це все зруйнувати, а людей викинути, – говорить лісівник. –  А сьогодні у нас, в Берегометі, в кожній хаті є такі, хто змушений їхати в Європу на заробітки, бо тут ніде працювати.

Завершуючи розмову, Володимир Галян переконує: управління лісами повинно бути зосереджене в одних руках на чолі зі спеціалістами лісового господарства, а не партійно-господарськими босами, які хочуть приватизовувати ліс.

– А якщо цього не буде, − упевнений лісівник, − то цей бардак триватиме і далі. Тому що тільки той, хто любить ліс і плекає паростки, заслуговує на повагу та право на втручання в розвиток галузі. А все решта – то комерція, яка призведе до повної деструктуризації в лісовому господарстві.

Спілкувалися кореспонденти «ЛВ»

Анна КРАВЕЦЬ і Тетяна ГАЛАНІНА

Фото Анни КРАВЕЦЬ та Оксани ЧУРИЛО