Колонка редактора

9 ТравняСімдесят років минуло з часу страшної війни. Війни, яка перемогла нацизм. Ця дата стала особливою для України – держави, яка вклала у цю перемогу все: життя, силу, ідею. Навіть у страшному сні не могли побачити ветерани, які дивилися в очі смерті тоді, що сьогодні їхні внуки та правнуки знову поглянуть у ті ж скривавлені та страшні зіниці. Що воюватимуть знову, але тепер колишній побратим стане ворогом, а вони розгублено слухатимуть про те, що Україна і українці взагалі не причетні до Перемоги. Безглуздя? Ні, напевно, таки політика. Страшна, велика політика, якій байдужі звичайні люди. Вона пожирає на своєму шляху все і всіх.

Сьогодні світ знову розколовся на тих, хто є союзниками правди, і тих, хто вирішив стати «збирачем земель», перекрутивши історію так, що й самому зрозуміти її стає все складніше. Але найстрашніша та брехня, у яку свято повірив сам. На жаль, багатьох вдалося обдурити, і чимало людей вірять у те, що рятують інші нації від неминучої загибелі, від націоналістів.

Не буду занурюватися в історію. Казати, що нашу державу постійно тримали у лещатах, не даючи розвинути свій потенціал, потенціал наймогутнішої колись країни. Було все зроблено, аби забувалася мова, людей нищили за ідентифікування нації, навіть за те, що вдягали вишиванки. Але Україна є!

Пригадую, бабуся розповідала про те, як старша сестра Тетянка носила братам-повстанцям їжу. 14-річна дівчинка брала з собою в кишеню гранату, аби в разі чого не здатися ворогам. Державу з такими людьми не можна скорити!

А брат дідуся, який пройшов фронт, навіть не дозволяв нам дивитися фільми про війну… Хотів, аби внуки ніколи не бачили тих страхіть.

…Цього року свято Перемоги було не таким, як завжди. Змінилися символи, змінилося ставлення, змінилося розуміння. Сьогодні пліч-о-пліч стояли ті, хто колись були по різні боки барикад, – воїни повстанської армії та червоноармійці. Більшості тих, хто бачив жахіття Другої світової, уже немає в живих. Але ті, хто живий, сьогодні потиснули руки заради миру і своєї батьківщини. Зникло те, що їх роз’єднало колись. Більшість уперше поглянули на події 70-річної давнини під новим кутом.

І ось на долю нашого покоління теж випала війна. Діти знову граються у «війнушки», як колись. Знову вулиці переповнені чоловіками у формі, контуженими і тими, хто фізично й морально відходить від страхіть АТО, аби потім знову повернутися захищати Вітчизну.

Україна не готувалася до війни. Так, ми залишилися беззбройними, але наша держава має набагато більшу силу – патріотів, працьовитих людей, тих, які готові відбудовувати Вітчизну, працювати задля її майбутнього, без брехні, загравання один з одним. Українці – мудра нація. Ми зрозуміємо, вистоїмо, витримаємо і збережемо нашу державу попри все.

Слава Україні! Вічна пам’ять героям!

Оксана ЧУРИЛО,

заслужений журналіст України,

головний редактор журналу «Лісовий вісник»  

 

Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (травень 2015 №5/44)
http://lisvisnyk.at.ua/