Мовчання Клеванського замку

IMG_0756Уявіть нашу країну великим живописним полотном із безліччю пазлів, забарвлених у таємниці, пейзажі, відтінки. Кожна частина – окремі спогади, історія, пам’ять і продовження. Скільки живемо – стільки нам розгортається непізнаного.

Нещодавно відкривала для себе одну з пам’яток, що входить до 100 чудесних замків, палаців та фортець України – Клеванський замок. Споруда розміщена на пагорбі над річкою Стубла, на заході смт Клевань, що на Рівненщині.

Сирувата студена днина не стає на заваді. Навпаки. Бажання дізнаватися про нові пазли значно вище погодних умов. Ефект від перебування в історичній точці підсилюється через удавану похмурість іще зимового неба.

Історія Клеванського замку цікава та варта уваги, як і минувшина будь-якого куточка рідної України.

Споруда вперше згадується в письмових джерелах у 1458 р. як володіння князя Михайла Васильовича Чарторийського. Однак іще в документах від 1442 р. є згадка про Чарторийського як «князя Клеванського». Дані ж про місцеву фортецю вперше трапляються в джерелах 1475 р.

До кінця XV ст. князь Федір Михайлович Чарторийський, який був луцьким старостою, добудував наявну фортецю, оточивши її кам’яними стінами та глибоким ровом, воду до якого брали зі Стубли. Відтак було споруджено дві муровані п’ятикутні вежі, що мають цікаву назву – пунтоне (елемент будівлі італійського походження доби Ренесансу).

Перша вежа контролювала підходи до замку з боку річки, а друга – в’їзну браму. Обидві башти збереглися донині. Товщина їхніх стін подекуди сягає до 3,8 м. За тих часів була ще й третя вежа, але її збудували з дерева, тому до наших часів не дожила.

Остаточно будівництво замку завершилося у 1561 р.

Згідно з історичними джерелами, зберігся опис замку за 1605 р. Так, оборонну роль відігравала західна вежа (на фото) з міцним кам’яним бастіоном, а східну використовували як арсенал.

Враховуючи віддаленість від кордонів Речі Посполитої, Клеванський замок швидко втрачав своє оборонне значення. Свого часу Юрій Чарторийський перестав жити в будівлі, влаштувавши у замку госпіталь.

Далі споруду віддали єзуїтам, які утворили тут колегію. На території Клеванського замку вони господарювали більше, ніж одне століття.

Часи змінювалися. Пізніше за наказом австрійського імператора Йосипа все майно єзуїтів конфісковували. Після цього до початку ХІХ ст. замок пустував. У 1817 р. князь Костянтин Чарторийський перебудував замок та відкрив у ньому польську гімназію. Східний мур розібрали, а на його місці побудували два флігелі («крила») гімназії.

Однак після польського повстання російське самодержавство ліквідувало заклад через активну участь гімназистів в опорі. Пізніше з Луцька до Клеванського замку перевели місцеву гімназію. Проте ненадовго. На прохання князя Любомирського заклад перенесли до Рівного. Тоді будівля знову перетворилася на пустку.

До 1915 р. на території Клеванського замку розташовувалося духовне училище, переведене з Дерманя (село на Рівненщині).

Під час Першої Світової війни замок зазнав великої руйнації. У післявоєнні роки приміщення історичної споруди у Клевані використовували як житло люди, котрі втратили свої домівки під час військових дій.

Згодом на території замку по черзі функціонували семикласна школа, школа-інтернат для дітей-сиріт, загони НКВС і каральні органи німецької окупаційної влади.

Починаючи з 1988 р., замок знову перетворився на пустку. Пустує й донині, продовжуючи руйнуватися. Кілька охочих організацій збиралися відроджувати будівлю, але поки жодних дій не відбулося.

До наших днів є дві напівзруйновані башти, з яких краще збереглася східна, цегляний віадук (міст на високих опорах через глибокий яр або ущелину) над ровом, будівлі колишнього духовного училища, що мають два і три поверхи…

Обережно зазираю у віконний проріз. Пустка, сирість, обвалені стіни. Від тихих кроків реагує відлуння. Моторошно. Та вмить страх зникає. Раптово приходить думка: цікаво, якби старі будівлі вміли говорити. Про що тоді міг би розказати древній замок у Клевані? Якими були б його вісті? Багато він знає, сивий облуплений старець, бо немало побачив на своєму шляху. Стоїть собі, сірий і пониклий, у тужливій задумі, подібний до сизуватого неба над головою.

Тетяна МИЗНІКОВА

Фото автора