Природа – невичерпна наука, яку пізнаєш усе своє життя

IMG_0369Напередодні ювілейної дати, яку начальник Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства Ігор Попадинець відсвяткував 18 квітня, ми зустрітися, аби поговорити про життя, трудові будні лісівника. За плечима у цього чоловіка – величезний стаж роботи та неоціненна кількість досвіду, котрим Ігор Миколайович радий поділитися не лише з нами, а й із лісівничим колективом, який він очолює ось уже 18 років.

Лісівники – люди особливі, душевні… Духовним багатством їх наділяють ліси. Саме там вони черпають усі ті приховані скарби для душі і тіла, адже працюють без спочину. Та незважаючи на це, почуваються значно здоровішими від «людей офісу».

З першого погляду лісівники мовчазні. Та це лише на перший погляд. Починаєш спілкуватися – і не розумієш, як можна стільки всього знати, бачити і все це так цікаво передати співрозмовнику.

Наша коротка розмова з головним лісівником Тернопільщини напередодні його 60-річчя розпочалася невимушено.

Ігор Миколайович не особливо любить розповідати про себе – про таких кажуть, що це люди немедійні. Однак на перше місце Ігор Попадинець завжди ставить і роботу, і сім’ю. Наразі сім’я стоїть все ж вище, адже Ігор Миколайович уже тричі став дідусем! Тож цікавими розповідями ділиться саме з онуками. А, можливо, ті розповіді стануть для когось із онучат чимось більш серйозним і хтось із них обере для себе в майбутньому лісівничу професію, як дідусь.

Любити природу і спілкуватися з нею Ігор Миколайович почав із самого малечку (народився у с. Жданівка Дрогобицького р-ну на Львівщині, – авт.), адже батьківська хата була недалеко від лісу, тож черпав перші знання про ліс безпосередньо зростаючи у його природному середовищі, закохуючись у його неймовірні ландшафти, небувалу красу лісової аури, яка огортала і вабила своїм різноманіттям. Отже, вибрати іншу професію, не пов’язану з лісом, не бачив сенсу. Почав працювати в лісовій галузі у 19 років на посаді техніка-лісівника у Самбірському держлісгоспі. Аби підкріпити всі лісівничі знання, вирішив вступати до Львівського лісотехнічного інституту (тепер – Національний лісотехнічний університет України, – авт.), де опанував спеціальність «Лісове господарство», отримавши кваліфікацію інженера.

«Природа – то невичерпна наука, яку пізнаєш усе своє життя» – таке життєве кредо головного лісівника Тернопільщини. Всі видатні лісознавці черпали знання про природу, безпосередньо спілкуючись із нею.

Ігор Миколайович пройшов всі щаблі лісівничих професій – після закінчення інституту працював майстром у Самбірському лісгоспі, згодом – начальником цеху переробки деревини Старосамбірськоголісгоспу. 10 років присвятив професії лісничого: працював лісничим у Витківському і Радехівському лісництвах Радехівського лісгоспзагу, а також у Трускавецькому лісництві Дрогобицького лісгоспзагу. Тож не з розмов знає всі нюанси цієї роботи. Роки багаторічної праці дали своє – і вже 1991-го його призначають головним інженером, а згодом – і директором Дрогобицького держлісгоспу, де працював протягом п’яти років.

1997-го професійна стежина Ігоря Попадинця повернула на Тернопільщину – його призначили генеральним директором державного лісогосподарського об’єднання «Тернопільліс». Від цього часу і до сьогодні Ігор Миколайович працює на теренах Тернопільщини, котру (сам уродженець Львівщини) вважає своєю домівкою, адже полюбив цей край, зріднився з ним, як кажуть, і подихом, і думкою.

– Природа для людини є невичерпним джерелом знань, розкриттям її великих і маленьких таємниць, багатств, – стверджує Ігор Миколайович. – Чим більше спілкуєшся з нею, тим більше корисного дізнаєшся. Нам, лісівникам, залишається лише все те опрацювати, систематизувати й залишити для наших послідовників.

2003-го свої багаторічні знання Ігор Попадинець виклав у кандидатську дисертацію «Стан, продуктивність та відтворення букових насаджень на Західному Поділлі», яку захистив за спеціальністю «Лісівництво і лісознавство». Крім того, він є автором десятків наукових праць. Серед них – «Лісівничо-таксаційні особливості дубово-букових деревостанів на східній межі ареалу бука», «Про природне поновлення бука лісового», «Ріст і продуктивність насаджень Західного Поділля», «Про самосів дуба і бука», «Екологічні особливості трав’яного покриву дубово-букових насаджень в умовах природного заповідника «Медобори», «Ґрунти заповідника «Медобори» та ін.

2002 р. за особистий внесок у розвиток і підвищення ефективності лісогосподарського виробництва Тернопільщини Ігореві Попадинцю присвоєно почесне звання «Заслужений лісівник України». Цього ж року нагороджено нагрудним знаком «За бездоганну службу в державній лісовій охороні України». 2005-го присвоїли відзнаку Держкомлісгоспу України «Відмінник лісового господарства» і нагородили Почесною грамотою Президента України. 2011-го Держлісагентство відзначило головного лісівника Тернопілля званням «Почесний лісівник України».

Спогади перенесли нас і в сьогодення. Складний час у державі, звичайно ж, не міг не відбитися на роботі. І для лісівників зараз не найлегші часи. Та незважаючи на це, тернопільські фахівці лісової галузі не стоять осторонь загальнонаціональної біди на Сході України. От, за словами Ігоря Миколайовича, на Схід вирушили майже 16 вагонів лісу для будівництва захисних фортифікаційних споруд на лінії фронту у містах Попасна та Золоте, що на Луганщині. Крім того, лісівники допомагають, чим можуть: і продуктами харчування, і технікою.

Поділився головний лісівник і приємним. На Тернопільщині завершився найголовніший лісівничий захід року – лісокультурна кампанія. Посаджено 568 гектарів лісів, із них 28 га – лісорозведення (нові ліси), проведено доповнення на 560 га, в т. ч. 100 га – лісорозведення.

Цьогоріч весняна посадка лісів збіглася в часі з іще одним ювілеєм – десятиріччям акції Державного агентства лісових ресурсів України «Майбутнє лісу в твоїх руках».

– Садіння лісів – це найприємніший захід для кожного лісівника, – каже Ігор Попадинець. – Щовесни ми садимо ліси, а молоді пагінці асоціюються з оновленням природи. Долучаємо до цих заходів молодь. Майбутнє наших лісів саме у цих юних рученятах, яким ми і передамо згодом у спадок неоціненне багатство нашої держави. Те, чим дихаємо, де відпочиваємо, те, що нас годує, те, що виховує в нас людяність і добро. А любов, віра і надія принесе мир і спокій нашій державі.

Марія САБАН