Вся правда про олівець

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Олівець – найпопулярніше пристосування для письма. Щороку у всьому світі продається 10 млрд олівців. Тим не менше, мало хто знає відповіді на кілька простих запитань: як же грифель потрапляє в середину олівця і з чого ж він насправді зроблений? 

Історія олівця починається під землею. Шоста година ранку, Пів­денна Німеччина. Шахтарі – у пошуках особливої породи – графіту. Цей мінерал надає олівцям властивість писати. Графіт містить метал кам’яного вугілля, що утворився з відкладів доісторичних водоростей. Вони сформувалися більше 400 млн років тому. Графіт важко знайти і ще складніше – підняти на поверхню.

Ось німецька копальня: на глибині 200 м темно, холодно і брудно. Щоб розгледіти графіт серед звичайної скельної породи, потрібна особлива вправність. Гірники покладаються на слух. Звук, схожий до дзвіночка, означає, що тут немає нічого цікавого. А ось глухий попереджає про наявність графіту. У кінці зміни денний видобуток піднімають на поверхню. Після подрібнення порода потрапляє у величезну камеру для промивання. Міцний мильний розчин вимиває все непотрібне. Графіт випливає на поверхню, його збирають і поміщають у складські резервуари для просушування. Після цього партію відправляють на дивовижну фабрику, її власники – найбільші в світі виробники олівців. Зовні вона зовсім не схожа на фабрику, але ось уже 200 років тут виготовляють олівці. Фабрика належить німецькому сімейному підприємству Фарбер-Косталь. У підвалі старого замку, в кімнаті, яка нагадує кухню гномів, майстри пачку за пачкою готують графітову суміш. Рецептура включає змішування графіту з каоліном. Треба просто додати води і увімкнути блендер. З нього суміш потрапляє в піч. Процес створення грифеля триває. Побувавши під пресом, грифель набуває знайомої форми. Хоча заготовки виглядають як стрижні олівця – писати ними ще не можна. Перш ніж грифелі писатимуть, треба, щоб вони запеклися та охолонули. А поки ж – гнуться, як гумові. Після печі грифелі надходять в обсмажувальну ванну. Їх занурюють у суміш розтопленого воску та масла. Чим більше воску в суміші, тим твердішим буде олівець. Фарбер-Косталь випускає олівці як мінімум 16 ступенів твердості. Кожен ступінь означає різну насиченість кольору. Графіт на очах перетворюється на грифель.

Але як же вони потрапляють у середину олівця? Процес починається з дерев’яних дощечок завдовжки 18 см, завширшки – 7 см кожна. З приголомшливою швидкістю фасонно-фрейзерний верстат прорізає на кожній дощечці ряд жолобків. На одну дощечку витрачається всього секунда. Подальший процес нагадує приготування бутербродів. Спочатку жолобки промазують клеєм, потім стрічка конвеєра розділяється. Графітові стрижні укладають на нижній ряд дощечок із жолобками. Далі склеюють верхню частину дощечки із нижньою, на якій укладені грифелі. Виходить заготовка для олівців. «Свіженькі бутерброди» складаються штабелями у величезний обертовий барабан – ротар. Він повільно обертається протягом двох годин у великій печі – так спікається клей. Якщо клей схоплюється, то дощечки склеюються в одну дерев’яну заготовку. Важливо правильно склеїти дощечки – у цьому весь секрет. Ось так грифель з’являється в середині олівця. Коли у жаровню потрапляє нова партія, вже просушені олівці подаються на конвеєр, звідки надходять на інший верстат. Він вирізає заготовки олівців із дощечок. Відходів дуже мало. З кожної пари склеєних дощечок виходить 10 олівців.

Щоб вони витримали всі випробування життя, їх покривають захисним шаром. У цьому і вся проблема. Адже люди не тільки пишуть олівцями, вони ще й гризуть їх. Учені з лабораторії зіштовхнулися з питанням: як же отримати покриття, стійке «на зуб»? Фарба буде відшаровуватися, а пластик відставати. І нарешті знайшли рішення – лак на водяній основі. Зазвичай лаки виготовляються на основі спирту, але вони токсичні, а лак для олівців – абсолютно безпечний. При лакуванні на олівці наносять 5 шарів складу, перш ніж вони набудуть кольору. Лак повинен бути стійким, щоб витримати не тільки зуби, а й більш руйнівний фактор – людський піт. Піт – головний ворог олівця. Для імітації вологості і роз’їдаючого складу поту, з якими зіштовхуються олівці під час усієї своєї служби, дослідники Фарбер-Косталь використовують різновид штучного – цей процес називається тестом на стійкість до поту. Олівці занурюють у спеціальну рідину та залишають на кілька днів. У спеціальному механізмі олівці 10 тис. разів повертаються навколо своєї осі так, ніби вони за кілька років пройшли через сотні рук. Якщо олівці витримають це випробування, тоді їм уже нічого не страшно.  Після монтування олівці заточують на верстаті.

…На очах народився олівець. Пальці майстра контролю якості «чак­лують» над ним, ніби пальці піаніс­та – так перевіряють олівці різної твердості. Темп відрізняється від фортепіано, але не поступається йому за складністю.

У руках художника, письменника, вченого або дизайнера олівець набуває безмежних можливостей.

Анна КРАВЕЦЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА