Верховина. перлина карпатського краю

Сьогодні у рубриці «Цікава Україна» відкриваємо таємницю походження древнього карпатського народу – гуцулів, знайомимося із майстром, який виготовляє унікальні музичні інструменти і сам грає на кожному з них. А також спробуємо дізнатися, у чому феномен гуцульської співанки.

…Димчасті гірські вершини, древні ялини, чисті гірські річки, прозорі озера, вируючі водоспади – усе це природа зібрала в одному прекрасному куточку під назвою Карпати. Тут безліч цікавих міст і сіл, але справжньою перлиною карпатського краю вважають Верховину. Тут живе древній і гордий народ – гуцули. У гірських селах Верховинского району зберігся самобутній життєвий устрій, і подорож околицями показує: чим вище в горах живуть люди, тим менше метушні в їхньому житті.
Своєю версією походження гуцулів поділився Іван Зеленчук, вчений-етнограф: «Слово «гуцули» означає – «кочули», тобто ті люди, які кочують, кочівники. Чому? Бо це був основний спосіб життя. Ті, хто за нами дивився, бачили, що ми кочуємо разом з худобою. І була ще версія, що з тюрської мови гуцул – вівчар, тобто люди, які випасають вівці. Фактично, одна версія доповнює другу. Гуцули – це українці, які живуть у Карпатах навколо Чорного гірського хребта і ведуть своє господарство.
Гуцули навіть у наш час носять національний одяг, співають народні пісні і дотримуються власних вікових традицій.
Село Зелене. Будинок сім’ї Романюків. Василь і Параска (на фото зліва з автором статті) випікають хліб у своїй пекарні. Господиня місить тісто і завжди співає. «Ми хоч тяжко робимо, але наша праця плідна. Пісня ця помагає, бо трохи щось не вийшло, то заспівали і працюємо далі. Пісня зливається із шумом води, зі співом птахів. Кожна пташка співає по-своєму. Рано встанеш, то лишень на дворі днинка, то ти вже чуєш, що вона співає. Кожна пташка має свій голос і спів, так і людина. Прокидається, подякувала Богові за хліб, за дар Божий, за те, що ми жиємо, за водичку і співає», – посміхається господиня. Вже двадцять років сімейним бізнесом Романюків є випічка хліба на дровах за особливим дідовим рецептом. Щодня господиня прокидається в дві години ночі і місить тісто, а вже з самого ранку повсюди пахне хлібом. Ця працьовита жінка справжня гуцулка. Вона і прекрасна господиня, і талановита майстриня, яка не розлучається з піснею.
Гуцули свої пісні називають «співанки». Тим паче, що жінці музикантів для акомпанементу шукати не треба, у неї є свої: чоловік Василь і син Микола грають на народних інструментах.
Раніше кожен житель Карпат, здавалося, жодного дня не міг прожити без улюблених гуцульських мелодій. Фактично всі освоювали гру на різних музичних інструментах з самого раннього дитинства. А тепер, розповідають старші люди, – все змінилося. Але живе на Верховинщині, в присілку Буковець, поблизу Верхнього Ясенева, унікальна людина, майстер, який може змайструвати будь-який гуцульський інструмент, – Михайло Миколайович Тафійчук. Дудка (волинка), дримба, трембіта, ріг, флоера, монтелив, цимбали і, звичайно ж, скрипка. Це тільки декілька інструментів, які зробив цей майстер сам, а за багато років роботи їх уже важко перерахувати, якщо зазначити, що першу свою дудочку Михайло Миколайович зробив у 6 років. «Я грав на сопілці, але хотів скрипку. Мама мене трохи била, бо вона говорила, що з музиканта немає ґазди, але був один дідок і він казав, не бий хлопця, бо з нього буде чоловік, поможи йому. Мама купила мені якусь стареньку скрипочку, віднесла до майстра зремонтувати. Принесла мені та й я пішов з хати, щоб там десь грати. Та й почав грати, зловив, як строїти, зловив мелодію за перший день, ніхто мені не показував, не вчив ніхто», – згадує народний майстер.
Михайло Тафийчук – майстер на всі Карпати. Немає такого інструмента, який би він не зміг зробити. Крім того, він ще уміє грати на кожному з них. І це при тому, що він не має музичної освіти. Такий собі гуцульський геній-самоук.
…Якщо приїхати у Верховину влітку, а саме у кінці червня, то можна побувати на грандіозному святі гуцулів – фестивалі «Полонинське літо». Починається свято зі сповіщення початку дії трембитарями, які грають на трембітах. Якщо хто не знає, то трембіта – найдовший духовий інструмент у світі. Колись гуцули за допомогою її спілкувалися, передаючи звукові повідомлення з одного села в інше. Адже мелодію трембіти чутно на відстані до 10 км. Тому саме звучання трембіти скликало усіх на свято.
Гостей фестивалю знайомлять із гуцульською культурою: виступають фольклорні колективи, заманюють на різноманітні гуцульські розваги, можна скуштувати страви карпатської кухні, купити різні вироби ручної роботи. Якщо забажаєте, зможете привести додому свіжі гуцульські сири – бринзу, вурду, будз. Словом, це все потрібно побачити своїми очима, відчути ту святкову атмосферу і гуцульський колорит.
У Карпатах уміють веселитися і, звичайно, люблять добре поїсти. Місцева гуцульська кухня дуже різноманітна і проста в приготуванні. З продуктів у більшості випадків використовують кукурудзяне борошно, крупи, бобові, картоплю, гриби і бринзу, яку готують з овечого молока. Блюда гуцульської кухні: банош, грибна юшка, гуцульський борщ, росивница, куліш і багато що інше. Секретами приготування гуцульського баноша поділилася місцева мешканка села Верхній Ясенів Василина Текенюк. А рецепт дуже простий. Отже, банош готується в казані на вогні. Домашню сметану заливають у казан, доводять до кипіння, солять і акуратненько засипають кукурудзяне борошно, весь час помішуючи. Банош вважається готовим, коли на поверхні спливають крапельки масла. На стіл страва подається з бринзою, грибами і шкварками. Смакота… Обов’язково спробуйте, якщо будете в цих краях.
Відпочинок у Карпатах – ідеальний варіант для тих, хто мріє поєднати активний відпочинок і спокійне споглядання найкрасивіших гірських пейзажів. Карпатські водоспади не схожі один на одного, до того ж, кожен з них має свою легенду. Серед них можна знайти як повноводні, які у вигляді єдиного гучного потоку скидаються з високої скелі, так і невеликі і тихі. Водоспад біля села Білоберезка носить назву місця, де знаходиться. Місцеві жителі називають його Мельницьким, адже колись в цьому місці стояв старий млин. Його воду називають молодильною, адже вона кришталево чиста і холодна, а бере свій початок на високих гірських вершинах. Скупатися під водоспадом у спеку – одне задоволення. Окрім природних красот, цей регіон повний цікавих пам’яток. Можна побачити старовинну дерев’яну церкву, відвідати музей Гуцульських традицій і побувати в будинку Франка. Туристів привітно зустрінуть місцеві жителі. Тут є гостьові двори, де можна і переночувати, і смачно поїсти. Дістатися до Верховини можна на автомобілі або автобусом, а вже на місці вибрати маршрут. Можна залишитися в долині розглядати історичні пам’ятки, або піднятися в гори, де побачити дикі Карпати. З собою краще узяти спортивний одяг, зручне взуття і гарний настрій. А усе інше гуцули вам організують.
Ірина ПУГАЧ
Фото автора