Робочий день майстра лісу… Коли він розпочинається і коли завершується? Виявляється, чітка межа, яка б розділяла роботу і особисте життя лісівника, майже не прослідковується.
«Усе залежить не лише від того, які завдання стоять на часі», – розповідає про свій інтенсивний робочий графік майстер лісу Маневицького лісництва ДП «Маневицьке ЛГ» Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Дубровський. Особливо влітку, у зв’язку з пожежонебезпечним періодом, справді доводиться бути напоготові і вдень, і вночі.
Майже шоста ранку… Курсуємо маршрутом, який майстер лісу долає щоденно. Через вікно автомобіля до нас заграє яскраве вранішнє сонце, усе ширше огортаючи обрій своїми жовтогарячими променями. У салоні заметушилися сонячні зайчики. Це додало настрою, адже попереду – новий день, який, за ознаками природи, обіцяє бути погожим і сонячним.
З лісової дороги повертаємо на підгодівельний майданчик для диких кабанів. Василь каже, що це обов’язково. Потрібно ж знати, чи все гаразд. Між іншим, відеокамера, що облаштована на спостережній вежі поряд, щоразу фіксує кількість звірів, які приходять сюди. Такі спостереження підтверджують факт про те, що чисельність поголів’я диких свиней на території підприємства щороку збільшується на 20-30 відсотків. Водяться у місцевих лісах також зайці, козулі, лосі.
Насправді маємо небагато часу для об’їзду, позаяк мій водій поспішає на нараду, яку лісничий Маневицького лісництва Олександр Швець зі своїми майстрами проводить щодня о восьмій годині ранку. «Таким чином проводимо рознарядку на цілий день і беремося за роботу, – пояснює Василь. – Біркуємо деревину, вивозимо її то на проміжний, то нижній склади…
Зараз, в особливий сезон, масиви патрулюємо посилено. Восени готуємо площі під весняні посадки. Взимку, як правило, догляду й охорони потребують звірі, ліс – від незаконних рубок. Ну а весна, сама по собі гаряча пора – немає ані хвилини вільної».
– А чи важко дається контролювати територію від незаконних рубок? – запитую, зсилаючись на те, що це завдання для лісівників області і зараз є акутальним. (На цей час ми з Василем Дубровським знову відновили маршрут його майстерською дільницею).
– Якщо чесно, то такі випадки на моїй дільниці не трапляються, – відповідає співрозмовник. – Щодня рано-вранці я об’їжджаю ввірену територію. Знаю її дуже добре,. Жоден свіжий слід, залишений підводою чи іншим транспортом, не пройде повз мою увагу. Я одразу помічаю, чи пересікав будь-хто лісову дорогу. Вранці, коли земля ще свіжа і волога, сліди добре видно. Люди знають, що вичислити лісопорушника буде не складно. Тому перш ніж піти до лісу з бажанням легко і незаконно нажитися, вони добре подумають. Та й навіщо красти, якщо можна виписати того ж лісу для власних потреб за нормальною ціною?
…Їдемо далі. Ліс навколо цікавий і загадковий. Раптом тишу потривожив дятел, наполегливо працюючи по стовбуру дерева. «Рятує від шкідників», – мовить Василь, посміхаючись. Та посмішка одразу зникає, коли заводимо мову про те, як останнім часом через дію комах-шкідників та пов’язаних із ними хвороб на Волині стрімко всихає ліс.
А ось видніється посадка, заліснена цьогоріч дбайливими руками лісівників і жителів прилеглих сіл. За п’ять років роботи на посаді майстра лісу Василь Дубровський здобув серед громади міцний авторитет. «Попервах, – каже, – важко було з людьми. Назбирати помічників для посадки лісу було проблемою. Нині ж ситуація абсолютно інша. Цьогоріч, приміром, площу 34 гектари, з яких на 14,7 га посаджено лісові культури, а на 20,2 га проведено сприяння природному поновленню, ми заліснили за два дні! У перший день допомогти відгукнулися 37 чоловік, а на другий день прийшло більше 40. Така налаштованість людей до нашої роботи радує і додає оптимізму».
Не минаємо рекреаційну перлину маневицького лісу – місце для відпочинку з весняною назвою «Пролісок», що розташоване якраз на трасі сполученням Луцьк-Маневичі. Тут завше багато відпочивальників, тому щодня майстрові лісу доводиться слідкувати за порядком і на цій території.
…Годинник показує дванадцяту. А у Василя ще купа обов’язків та роботи попереду. Та й його мобільний телефон ніяк не замовкає. Поспілкуватися вдається лише, як кажуть, перебіжками.
Професійна справа Василя складна і нелегка, але він її дуже любить. Розповідає, що до лісу у нього лежала душа ще з дитячих років. Рідний дядько Олександр Швець – лісничий Маневицького лісництва (його Василь свого часу змінив на посту) на той час працював майстром цього ж лісництва і часто брав його з собою на роботу, до лісу. Відтак хлопець і виріс щирим природолюбом.
Разом з дружиною Світланою, яка працює бухгалтером в Оконському лісництві Маневицького лісгоспу, Василь виховує двоє дівчаток та просить у Бога, щоб подарував їм і хлопчика. Обіцяє, що обов’язково навчить його лісової науки. Благородна й добра справа вартує свого продовження. Із роду в рід, із покоління в покоління.
Світлана МІСЬОНГ
Фото автора
«ЛВ» №7-8. 2017