Галицький звіринець

Осінній Галич вражає. І хоча цими вже холодними й дощовими днями тут не так багато відвідувачів, природа національного парку цієї пори не менш гарна та дивовижна.

Свідок Галицько-Волинського кня­зівства, дикий, самобутній. Його ковилові степи на Косовій Горі перешіптуються та переповідають історію минувшини й сьогодення. Тут Дністер готується до входу в глибокий каньйон. Тут поєднується непоєднуване: величаві бучини зростають на гіпсових скелях місцевих урочищ. Усе це – Галицький національний природний парк. Розповідати про нього можна неймовірно багато. Ми ж зазирнули лише у невеличкий куточок Галича, такий собі звіринець – притулок для звірів.


…Насамперед крокуємо до ведмедів. Вони тут такі доглянуті та забезпечені, що і в сплячку не поспішають впадати. Їсти завжди є що. До речі, харчуються ведмеді відмінно. Навіть червона риба в раціоні є. Керівництво уклало угоди з супермаркетами на постачання харчів для тварин. Тож у звірів вдосталь усього: і м’яса, і риби, і овочів. Мешкають ведмеді у великому вольєрі з барлогом та імпровізованими гойдалками для розваг клишоногих. Як і годиться, хижаки – за сіткою, до якої підведено напругу. Огорожа подвійна, тож відвідувачі можуть спокійно спостерігати за життям красенів.
Неподалік – вольєр для птахів. Тут і качки, і чапля, і дикі гуси… Усім доб­ре. Плавають собі у водоймі, прогулюються бережком.
Ідемо далі вологими від дощу стежинами, вкритими багряним килимом. Ось вольєр для оленів, ось для муфлонів. А віддалік живуть лисиці. Я ще ніколи не бачила лисиць, які сплять на деревах. А ви бачили? Це дивовижно. Спостерігаю: одна шмигнула з дерева й перебігла до підземної нори. А друга, попри нашу присутність, спокійно й далі лежить собі у кошику на дереві. І їй там, напевно, зручно та затишно. Виставила мордочку в дірочку і спостерігає.


А ось сокіл. Сидить на гілці, а в тарілці на нього чекає великий шмат м’яса. Розумію: птах не голодний, раз отак спокійно і байдуже ставиться до їжі.
А між тим, майже всі ці птахи та звірі прибули сюди на реабілітацію. Бо це не просто звіринець, а реабілітаційний центр для тварин та птахів. Тут є лікар, який їх оглядає і допомагає побороти проблеми.
Центр реабілітації диких тварин, які потрапили в біду, у Галицькому національному природному парку створили 2007-го.


– За роки, доки працює реабілітаційний центр, сюди принесли сотні різних птахів, – розповідає директор парку Олег Гайдук. – Тільки папужок – більш як двадцять. Тут мешкають майже усі птахи, які не змогли відлетіти до теплих країв. Поранених тварин, яких привозять на реабілітацію, також доглядаємо, виходжуємо і передаємо в дику природу.
Сюди приймають не тільки хворих або скалічених тварин, а й молодих, які не можуть самостійно добути собі їжу, а відтак приречені на загибель у дикій природі.
Працівники звіринцю ведуть журнал спостережень за поведінкою тварин у неволі, проводять лікування, щеплення. Усе потрібне, аби тварина вижила й могла повернутися у звичне природне середовище. Тому тут намагаються створити мешканцям умови, максимально наближені до їхнього існування на волі. Після лікування та реабілітації випускають на волю тих тварин, які зможуть жити у звичному для них середовищі.


Керівництво парку працює, має багато проектів. Наразі втілюють проект на 830 тисяч гривень. Розширюють вольєр для ведмедів.
За трохи до звіринцю мають привезти справжню карету-тарантас, яку спеціально замовили у Польщі. Її вартість – 58 тисяч гривень. І ця краса, запряжена поні, кататиме дітей парком. Є багато планів.
Олег Ярославович розповів мені про неймовірно цікавий проект, який наразі чекає на затвердження і підтримку. Тож поки розповідати про цікавинку не буду. Але щойно роботи розпочнуться, обіцяю повернутися до цієї теми.
Та й про сам Галич писатимемо ще не раз…
Оксана Чурило
Фото автора

«ЛВ» №11-12 2018р.