До «Білого слона»… на автівках

На запитання, де краще провести вихідні, щоб чудово відпочити, відповідь одна: звичайно, в горах. Уже вдруге колектив обласного управління лісового господарства вирушив у захопливу мандрівку разом з представниками ЗМІ. Цього разу лісівники та медійники подалися в давно омріяну точку – обсерваторію «Білий слон», яка гордо височіє над безмежними просторами Карпат. Бодай раз у житті кожен має відвідати унікальний об’єкт високогірного Закарпаття.

Піп Іван Чорногірський – особлива вершина: тут наприкінці 30-х років XX століття збудували кам’яну обсерваторію, яка стоїть і донині. Саме її в народі й називають «Білий слон». Хоча наукові дослідження на об’єкті вже не проводять більш як півсторіччя, будівля приваблює туристів і мандрівників.
Окрім того, з гори Піп Іван починається Чорногірський хребет. А це шість найвищих вершин України. У середині листопада лісівники Закарпаття разом із мас-медіа вирушили підкорити двотисячник і на власні очі побачити «Білого слона» та краєвиди, які відкриваються з вершини Чорногори.
Колона закарпатських лісівників та журналістів стартувала на сходження від перехрестя доріг урочища Комин, Малий Трифовий, Липовий, що в Говерлянському лісництві. Охочих виявилося чимало – управлінці ЗОУЛМГ на чолі з керівником Валерієм Мургою, голова профспілки лісівників Закарпаття Валерій Федурця, директори держлісгоспів краю та представники центральних і місцевих ЗМІ. Зранку в горах туманно, тому водіям було непросто. Перший кілометр – суцільне «молоко», видимість практично нульова. Однак, коли з’явилася ранкова зоря, погода потішила і відкрилися неймовірні краєвиди.
Відстань від підніжжя до вершини долали на семи автомобілях. Першу зупинку зробили на полонині Балцатул – це 1200 метрів над рівнем моря, побували в гостях у родині «депутата» (доглядальника за отарою) полонини Юрія Лазоряка. Відтак група рушила вище, але за техумовами автомобілям далі їхати не можна було. Дорога небезпечна. Новий поворот – новий виклик.
Колона подолала позначку в 1800 метрів над рівнем моря і звідси рушила пішки. Що ближче до вершини, то менше лісу. Натомість з’явилися суцільні зарості гірської сосни, або, як її ще називають, карпатської лімби. Нижня межа її проростання – 800 метрів. Натомість на схилах гірську сосну можна побачити й на висоті 1630 метрів.
Останні півкілометра виявилися чи не найважчими та напруженими. Природа цього дня подарувала експедиції погожу днину. Але стрімкий підйом пішки давався взнаки.
І ось перед нами мета – лісівники й журналісти Закарпаття дісталися до позначки 2028 метрів на Піп Іван Чорногірський.
«Ідея підкорити всі двотисячники Закарпаття зародилася перед Днем працівника лісу, який святкували у вересні, – розповідає начальник ЗОУЛМГ Валерій Мурга. – Тоді ми піднялися на найвищу вершину українських Карпат – Говерлу. Але зупинятися на цьому не стали. І от сьогодні побачили на власні очі Піп Іван Чорногірський. Наша головна ідея – не просто подолати вершини, а в першу чергу згуртувати весь наш колектив. Лісівники – це єдина потужна структура, команда, але тут, у такій неформальній обстановці, краще спілкуватися, розв’язувати виробничі питання. І в принципі, саме у таких умовах ти бачиш, кому можна довіряти й із ким можна йти на будь-яку справу».
Варто також наголосити, що лісівники останнім часом активно розвивають туризм і створюють шикарні умови для відпочинку. Все – за кошти державних лісогосподарських підприємств. До того ж, кожен район має унікальні пам’ятки, цікавинки, варті уваги. Саме на цьому роблять акцент лісові господарники.
«У нас унікальні місця, – каже начальник Закарпатського ОУЛМГ Валерій Мурга. – Варто тільки подивитись на Рахівське лісодослідне господарство, Брустурянський, Ясінянський, Міжгірський лісгоспи, які є найбільш популярними серед туристів.
«Хотілося б, щоб туристична галузь стала найбільш дохідною для лісівників, – каже Мурга. – Ми маркуємо маршрути, дуже багато робимо для поліпшення культури туризму, обладнуємо рекреаційні пункти, місця для наметів, розкладання багаття, формуємо карти-схеми для туристів із позначками, де які є об’єкти, де є вода, де зупинитися відпочити. Бо за туризмом – майбутнє Закарпаття».
«Україна, на жаль, уже не має гір, крім Карпатських, тому кожен мусить знайти час побувати тут, а Закарпаття має розвивати туризм, бо за ним – майбутнє краю», – поділився враженнями один із туристів, якого зустріли на шляху.
Лісівники – якраз одні з тих, від кого значною мірою і залежить розвиток туризму. Бо погода, як показали ці дні, може не лише сприяти, а й відверто балувати.
Директор Верхньогірського держ­лісгоспу Марія Плиска-Галатиба зазначила, що працюючи на розвиток туризму, лісівники дуже допомагають місцевим громадам: «На Міжгірщині туризм, напевно, найбільш розвинений. І літній, і зимовий. Гори у нас нижчі, здолати їх легше, а подивитися є на що, тому туристів усе більше. Для них діють численні бази, готелі, відтак є де працювати місцевому населенню, має попит те, що виробляють люди у своїх господарствах – м’ясо, сири. Це значні надходження і в сім’ї, і в місцевий бюджет».
Директор ДП «Рахівське ЛДГ» Володимир Приступа додає, що на Рахівщині біля українських гір-двотисячників пролягає частина Закарпатського туристичного шляху, який лісівники промаркували ще кілька років тому у співпраці з фахівцями швейцарсько-українського проекту «Форза». «Лісівники постійно допомагають туристам. Ми скеровуємо тих, хто збився зі шляху до вершин, підказуємо, де краще зупинитися. Наголошуємо, що треба прибрати за собою сміття, і зараз його уздовж Чорногірського хребта вже значно менше. Ніколи раніше лісові й туристичні автомобілі в напрямку легендарної обсерваторії «Білий слон» не піднімалися так високо, на позначку майже 1800 мет­рів над рівнем моря. Звідси видно всі двотисячники України, а також Румунію та Івано-Франківщину, – відзначив Володимир Приступа, – сьогодні ми це зробили. Тому будемо вважати, що це історична мить».
Розповів він і про будівництво лісових артерій: «Дорога має кілька функцій. Насамперед протипожежну, бо якщо горить полонина, то йти до неї далеко, а тепер можна на авто підвищеної прохідності дістатися й оперативніше локалізувати загорання. Крім того, вогню, який поширюється, важко перекинутися через дорогу далі. Величезне значення дорога має і для місцевих. Наприклад, жителі села Богдан та інших використовують її, щоб ходити в ліс по гриби, яфини та інші ягоди, а найбільше – аби «спускати» в село сири та молокопродукти із місць літування овець на полонині».
Загалом лісові шляхи тут, на Рахівщині, роблять із 2008 року, цей сягає вже 60 км, останні 2 км власне протипожежної дороги зробили цього року й аж до рекордної навіть для лісових шляхів висоти.
Емоції карпатських гір, де зустрілися водночас усі пори року, – на світлинах.
Прес-служба
Закарпатського ОУЛМГ

«ЛВ» №11-12 2018р.