Колонка редактора

Життя інколи змушує стати на паузу. Якщо ти мчиш на повній швидкості й ніяк не даєш собі передихнути, то знай: рано чи пізно зупинишся. Тобі поставлять підніжку обставини: хвороба, випадок, щось непереборне і непередбачуване.


…Одразу після того, як минулий «ЛВ» здали в друк, а нерви були на такому етапі, що можна було підпалювати сірники, заглох головний комп’ютер. Він просто скреготав, але не вмикався. Горіла ще одна нагальна робота, яку тільки розпочали, а працювати не можна було – на чорному екрані висвітлювалася інформація про те, що зв’язку з головним вінчестером немає. А на вінчестері – терабайт інформації! Майже десять років роботи. Фотографії, тексти, верстка, все. Одне слово, ситуація така, що й сказати немає що. Навіть якщо хтось відновить усе, то на це піде час. А часу, як завжди, немає. Ні… Тепер він знайшовся. Уже нікуди не поспішиш.
Всесвіт сам ставить на паузу тоді, коли вона так потрібна.
Знайшовся час на природу не тільки у книжках, на картинках та мимоволі між писаниною. Знайшовся час на книги, які так давно хотіла прочитати. Знайшовся час на людей, яким не приділяла уваги належним чином. Усе це сплелося в надзвичайну картину життя. Не тільки того, що складається з роботи і думок про неї, а реального.
Милування природою заспокоїло і надихнуло на нові ідеї. Море занурило у релакс, гори підняли до таких висот, про які вже давно забула, а ліс… ліс, як завжди, розвіяв за вітром усі негаразди та запаморочив духмяним ароматом хвої, багна, невловимим запахом грибниці.
До того була думка кинути все це. Завершити проєкт. Бо надзвичайно важко. Друковані ЗМІ переживають дуже складні часи.
…Перезавантаження спрацювало двояко. Захотілося творити. Але за умови, аби твою працю цінували, розуміли її вагомість, потрібність.
Ми зробили все наново. З чистого аркуша. Сьогодні ми знову з вами. А от скільки буде тривати наша дружба і життя «ЛВ», залежить і від вас, і… від політики держави та ставлення до ЗМІ. Від бажання читати якісну пресу за кавою чи лісовим чаєм, милуватися якісними фото, мати можливість переглянути улюблені видання через багато років у бібліотеках чи архівах.
Правду ж кажуть: те, що написано пером, не вирубаєш і сокирою…


Шановні друзі «ЛВ», завдяки вашій підтримці ми обов’язково прорвемося, хай чого це нам вартуватиме.

Оксана ЧУРИЛО