Край, де пахне лататтям

Казкові та таємничі місця Волині, описані відомою українською поетесою Лесею Українкою, можна побачити і тепер. Це край унікальних озер, що виникли в результаті дніпровського заледеніння, яке існувало 150-200 тисяч років тому. Тут досі проводять старовинні обряди жителі Волинського полісся під супровід не менш старовинних пісень. Тут дбайливо бережуть секрет виготовлення Старовижівської кераміки та готують у ній незвичайні страви.

«Старий, густий, прадавній ліс на Волині. Посеред лісу – простора галявина з плакучою березою і величезним старовинним дубом. Узлісся лісу плавно переходить у зарості та очерети, а в одному місці навіть зливається з яскраво-зеленою трясовиною – це береги лісового озера, яке утворилося і живиться з лісового струмка».
Так описувала сто років тому урочище Нечимне Леся Українка в драмі-феєрії «Лісова пісня». У цьому місці була садиба дядька Лева, де юна Леся проводила ціле літо. Саме від нього майбутня поетеса почула безліч історій про поліських русалок, німф, лісовиків та інших казкових істот. Згодом дядько став прототипом одного з героїв знаменитої на весь світ драми. А заповідний ліс виглядає таким же таємничим і в наші дні. Тепер тут розташований природний заказник і охороняється волинськими лісівниками. Тому і ліс тут зберігся, як у Лесині часи. На місці будинку дядечка створений Музей «Лісової пісні». В нім зібрані фотографії, книги, листи і документи, що стосуються життя і творчості Лесі Українки. А ще – предмети домашнього начиння місцевого населення. Щорічно тут проводять поетичні фестивалі. Щоб не зашкодити природі заказника, лісівники Скулинецького лісництва самі дбають про безпечну організацію свята, виділили для цього окрему місцину на галявині біля казкового дуба. І, як розповідає директор музею «Лісової пісні» Ольга Бойко: «Коли підходиш до дуба, здається, що він такий величний, могутній і, можливо, дійсно якась магічна сила досі заступається за нього і тому він зберігся у цій місцевості дотепер».
Приїхати на Волинь і не побувати в цих казкових місцях було б необачливо для кожного мандрівника. Тому відвідавши Нечимне, можна сміливо подорожувати далі мальовничими куточками поліського краю. Волинську область недарма називають синьоокою. Адже на території краю розташовані 220 озер різного походження. Найвідоміші з них – Шацькі. А ще – майже 130 малих і великих річок, у долинах яких споконвіку селилися і жили люди. Ось тут одне із племен і заснувало град Волинь, від якого незабаром пішла назва всієї місцевості. Схожу історію має Старовижівщина, що на півночі Волині.
«З давніх часів на цій землі селилися люди, які хотіли працювати. За переказами, перші поселенці дуже страждали від набігів татар і ховалися в дуплах дерев. І коли встигали сховатися, то головними словами були – «вижив». Від того і походить назва «Вижва» – ось таку легенду про походження цього краю розповіла краєзнавець Світлана Назарук.
У Старовижівському районі налічується… 22 озера. Місцеві жителі жартують, що у них в кожному селі своє озеро, а то і два. Найбільше – Пісочне. Воно – льодовикового походження, оскільки з’явилося внаслідок дніпровського зледеніння. Вода в ньому настільки прозора, що на глибині декількох метрів можна розгледіти підводні рослини і плаваючі рибки. Особливу мальовничість Озеру надають густі соснові і березові ліси, які навколо нього. Майже до всіх озер можна під’їхати автомобілем. Всюди облаштовані рекреаційні майданчики. Кожне озеро відрізняється за складом води. В одних міститься срібло, в інших – йод, а карстові відрізняються особливо м’якою водою. Також Світлана Назарук зазначає: «Озера багаті рибою, тут хороша тепла вода, яка змиє втому, підбадьорить, наповнить силою і дасть можливість цілий рік згадувати про тепле літо».
Неподалік озера із затишною назвою «Домашнє» розташоване село з дивовижною для цих місць назвою – Кримне. Місцеві жителі переказують легенду про чумаків, які вирушили до Криму по сіль і… заблукали, потрапивши на Волинь. Вони вирішили, що вже дісталися і гримнули на волів: «Крим! Но!!!». Тому й назва «Крим-но». Існує і наукове пояснення назви села. Швидше за все, Кримне походить від слова кремній, назви каменю, якого безліч на місцевих полях. Вважається, що перші люди тут оселилися ще за часів мезоліту, адже в 1935 році археолог Цинкаловський розкопав на берегах озера Домашнє стоянку первісних людей. У різні часи українське Кримне жило під владою то литовських, то польських, то російських правителів. У 1793 році на пагорбі коштом поміщиці Потоцької була побудована дерев’яна церква. А вже великий храм був зведений у 1864 році.
Неподалік Кримного заходиться ще одне мальовниче озеро – Срібниця. Саме на березі цієї водойми лісівники Любохинівського лісництва облаштували дуже гарні місця для відпочинку всіх охочих провести час на природі.
Українці – народ, який щиро любить пісні, вірші і… своїх великих поетів. Геній світового масштабу – Тарас Шевченко – займає особливе місце в їхніх серцях. Волиняни навперебій доводять, що він бував тут проїздом. І як розповіла краєзнавець Світлана Назарук: «У селі Секунь є унікальна церква, в якій, за переказами, побував Тарас Шевченко. І нехай шевченкознавці ще й досі сперечаються, чи дійсно він був у селах Вепка і Секунь, але селяни вірять, що в їхній церкві побував Великий Кобзар і він реставрував ікону Богородиці. Більше того, збереглися такі розповіді, що він домалював до образу Богородиці українські намиста. І від цього він стає ще ближчим до нас, до людей. І дійсно люди вірять в особливий захист цієї ікони». Ось така цікава історія.
Кожне, навіть невеличке село в Старовижівському районі чимось примітне. Наприклад, тільки в селі Рокита є запаси унікальної гейзерної глини із глибини 70 тисяч метрів. Глина дуже еластична і лікувальна, тому всі керамічні вироби мають унікальні властивості. Місцеві гончарі багато століть поспіль створювали з неї особливу кераміку, яку знають далеко за межами області. Її впізнають за характерним візерунком – гілці переплетеної верби, символа життя. Зараз у всьому селі справу прадідів продовжує тільки один Василь Курилюк. І як зізнається майстер: «У мене з’явилося бажання – в 27 років спробувати робити кераміку. У нас іще працював гончарний цех. Було ще два майстри, які приблизно з 50-х років робили горщики. І я пішов до майстра в учні». А тепер пан Василь і сам навчає охочих гончарної справи, серед яких і його донька. І це особливо гріє душу майстра. Адже тоді точно горщики, миски і глечики будуть випікатися в Рокиті, як і багато століть тому.
Єдине містечко у всьому районі і адміністративний центр – Стара Вижва. Невелике, затишне і дуже зелене. Тут немає тієї метушні і шаленого ритму, як у великих містах. І нехай вас не лякають ті 80 кілометрів, які потрібно подолати від найближчого великого міста – Ковеля. Адже подорож буде того варта. До речі, до Ковеля йдуть як поїзди, так і рейсові автобуси з Києва. Вишивки, різне сільська начиння, музичні інструменти, пиріжки, вареники, узвар, лісові ягоди, – все це зібрано в одному місці під час місцевого поліського свята. Проводять його у знайомій нам Старій Вижві у липні. Увесь центральний проспект районного центру розділений на території, де представлені товари з усіх сіл. А ще тут проводять танцювальні та пісенні конкурси. Але є одна умова – всі номери і обряди повинні бути старовинні.
Всюди веселощі, чутні оплески і слова подяки тим людям, які зберегли пісні та обряди Волинського Полісся. З атмосфери цього свята можна зрозуміти, які люди живуть у цьому краї. Вони завжди будуть раді всім, хто приїде з добром на їхню землю. У всіх селах Старовижівського району, де є мальовничі озера, існує інфраструктура для туристів. Є кемпінги, бази відпочинку і гостинні двори, де вас зустрінуть і нададуть прихисток. А волиняни запрошують відвідати Волинь такими словами: «Запрошуємо вас в край Волинських озер, в край Лесі Українки і Тараса Шевченка. В край, де живуть щедрі люди. В край, де пахне лататтям та ромашками, де яскраво світить сонце, в край, де пролилися тихі плеса озер, і до сонечка посміхається щедра нива. Гостинно зустрінуть вас у будь-якому будинку і розкажуть, куди можна поїхати, що можна побачити. Приїжджайте, шукайте, знаходьте і бережіть», – каже краєзнавець Світлана Назарук.
Україна прекрасна і незвідана, її кожен може відкрити для себе і для світу.
Ірина ПУГАЧ
Фото автора, Оксани ЧУРИЛО та Світлани ДУМСЬКОЇ

«ЛВ» №5-6 2017р.