ЛВ. На звіра

Перший день літа. Ще пахне весною, але вже по-справжньому гаряче і літо вступає у лісові володіння новими відчуттями. Передзвоном птахів, неймовірною зеленню трав, колір яких настільки ніжний, що дивитися – не надивитися. У лісах вирує життя. Люблю цю пору: коли пахне цвітом, травами, хвоєю, першими грибами і свободою. Сьогодні я прийшла до лісу не просто так. Я прийшла озброєна. На звіра. Щоправда, моєю улюбленою зброєю є об’єктив. Саме з нього і планую «полювати». Мисливствознавець «Маневицького ЛГ» Микола Корець обіцяє показати місця, де любить відпочивати звірина. І я з нетерпінням чекаю зустрічі зі звіром.

Сфотографувати диких тварин влітку досить проблематично. Заважає листя, високі трави, спека. Тварини полюбляють вдень відпочивати десь у холодочку і не висовуватися, як то кажуть, на люди. Тому найкращий час, аби їх побачити, година шоста ранку, можна навіть ще раніше. Але ми спізнилися. Зараз уже ранок у розпалі – половина на дев’яту. Я, якщо чесно, хвилююся. Так, у вольєрі звірів побачу, а от у відкритій природі – хтозна. Тож не зволікаючи пересідаємо в «УАЗ» – і гайда до галявин, де полюбляють гуляти козлики.
Їдемо вибоїстою лісовою дорогою. Ґрунт вимитий дощами, ями чималі, але для лісівників то не перепона. Вони звикли до таких шляхів, хоча за останні десять років у лісах збудовано багато й добротних доріг, які й лісовими важко назвати, бо не кожне село такі має. Вистелені щебенем, вимощені, зі зливними канавами, щоб не руйнувалися завчасно. Ці дороги мають не тільки економічне, а й соціальне значення – скорочують шлях між селами. То ж і лісівники, і прості селяни у виграші.
…Отож, наша дорога пролягає через ліс, поміж яскравих галявин. Обабіч малинники, чорничники… Розумієш, що тут люди виживають завдяки лісові. Бо ж то і пожива, і заробіток. Співрозмовник на мою репліку щодо багатих лісів каже: цього року весна пожартувала морозами так, що замерзли і галявини з конваліями, яких тут неймовірно багато, і кущі чорниці, навіть деяким травам перепало. І дійсно: галявини з конваліями стоять чорні. Добре мороз погуляв, не пошкодував квіток, які мали от-от розквітнути. Так і стоять, наче заворожені. Тільки привабливість втратили – почорніли сильно.
А ось і галявина із високою травою та молодим лісом. Микола Миколайович призупиняє машину. Показує вдалину. Дійсно, там видніється руденько-бежева голівка. Розумію, що дістати таку відстань буде складно, швидко міняю об’єктив і переймаюся, аби добре втримати рівновагу, бо ж штатива не брала. У лісі не до статичності…
«Стріляю». Ніби влучила. Мають бути непогані фото. Від’їжджаємо трохи далі. «А от і козлик», – чую. Знову піднімаю свою «пушку». Тішуся. Ніби є!
Зараз досить багато комарів у лісі і козулі мало виходять. Але ці спокійно гріються на сонечку, пасуться на галявинах. Таку картину, кажуть, можна спостерігати і вранці, і ввечері.
У цей час ці тваринки вже мають потомство. Вони приводять маленьких на світ у кінці квітня, травні. «Нерідко на дорозі можна побачити двоє-троє маленьких кізочок, – розповідає Микола Корець. – Літо – благодатна пора для них, а найважче взимку. Нерідко великий сніговий покрив і льодяна кірка не дає можливості дожити до весни. Проте ми продумуємо такі деталі наперед: біля годівниць скрізь розчищаємо сніг, аби тварини могли спокійно прилягти. Тож відпаду цього року не було».

 
Микола Корець розповідає, що у їхніх угіддях налічується біля 455 кіз. При оптимальній чисельності – 502.

Під’їжджаємо до вольєра. Знаходиться він на території Галузіївського лісництва. Його площа 6,2 га. Микола Миколайович розповідає, що на цей момент тут знаходиться 19 диких свиней. З них 10 молодняка і 9 дорослих. Частину з них за трохи будуть випускати в природнє середовище. Є 4 свиноматки. Дві вже привели потомство, а ще дві – мають. Свиноматки молоді, мають лише по півтора роки. Лісівники сподіваються, що до кінця року буде ще малеча.
Свиней випускають зазвичай через 3 місяці після народження. Тоді поросята вже вміють самі харчуватися, стають більш самостійними, а відтак – стає менша імовірність бути впійманими бродячими собаками й іншими хижаками.


Тут кабана багато, а от інші користувачі його не мають. Адже для того, аби звір був, потрібна достойна кормова база. Аби кабан не йшов по городах, його треба цілий рік підгодовувати.


На території лісгоспу є 9 підгодівельних майданчиків, де два рази на тиждень проводять підгодівлю кабана. Силос, кукурудзу купують. По лісу розкидані й плантації посівів, які також слугують для підгодівлі диких звірів.
Ми заїхали на одну із таких площ. І хоча днями ішов дощ і трохи вирівняв ґрунт, все одно добре видно, як шукаючи поживу, ділянку порили свинячі рильця. Поле наче знову переоране. На таких ділянках сіють овес, просо, жито, кукурудзу. Наразі у Маневицькому лісгоспі засіяно 19,2 га.
«Коли тільки починали, популяція дикого кабана на цій території була досить малою. За три роки в природне середовище ми випустили близько 60 кабанів. Всі вони були вирощені у цьому вольєрі», – каже співрозмовник.
Збільшення кількості дикого кабана у лісі нерідко призводить до того, що дикий звір таки виходить на околиці, де селяни порозбивали собі городи. Буває, й понищить посіви чи посадки. То люди скаржаться, але, як каже Микола Миколайович, це одиничні випадки і ті, хто мають городи біля лісу, мусять розуміти, що звіра за ногу не прив’яжеш, а поля краще огородити. На цьому і зійшлися. Лісгосп пообіцяв допомогти з матеріалом для огорож, а селяни пообіцяли загородити свої господарства.
Є поблизу й вольєр для розведення фазанів. Тут зараз мешкає 19 птахів. З них 5 самців і 14 самок.
«Це все минулорічний молодняк, який ми самі виростили. 3 фазанки вже висиджують яйця. Є вже 10 з інкубатора. Тільки минулого року в природне середовище випустили близько 30 фазанів, – розповідає мисливствознавець. – От коли часто їздиш по лісі, то бачиш: то там вони, то там. Прижилися в нашому лісі. Зиму пережили добре. Прилітають інколи й на подвір’я до фазенди. Пам’ятають, де жили, де вольєр стоїть.
Для розмноження у маневицькому лісі фазанів привезли із Одещини».
Біля вольєрів розкинулася база для мисливців. Збудували її три роки тому.
Коли побудували вольєр, постало питання про те, що треба місце, де б можна було переночувати, пообідати за потреби, сховатися від негоди. Так почалося будівництво цієї бази. Насамперед, вона потрібна для мисливців, які купують ліцензії та приїздять сюди на полювання. Вони повинні мати місце перепочинку та ночівлі. Таку послугу вони можуть купити. Також мисливці можуть отримати такі послуги, як приготування чаю, харчування. Та й у хатині не страшні ні дощі, ні завірюхи.
Кажуть, бажаючих полювати вдосталь. На індивідуальне, колективне. Найбільший попит на кабана. Є й такі, які хочуть полювати на козулю. Таке теж можливе. А також полюють на пернату дичину.


Ми заїхали на водойми, які розташовані неподалік. Проте «зловити» качки не вдалося.
«Два роки у нас було засушливе літо, а в районі 9 користувачів мисливського господарства, які хочуть полювати на пернату дичину. Я виходив із пропозицією, щоб на рік усім закрити полювання на пернатих, бо 2 роки не було води, були суховії, дичини поменшало, то треба птахам дати можливість відновитися, – каже Микола Миколайович. – Але багато хто не розуміє цього і протестує. Поки думаємо, чи будемо відкривати полювання на дичину у себе, чи ні. Але качки є. От їду і бачу: то там, то там є каченята. Бо є місця, де ми не дозволяли полювати і качка збереглася».


Загалом найкращі місця, де полюбляє гніздуватися качка, – Черевахівське і Вовчецьке лісництво. На цих територіях дуже багато природних ставів. От там найчастіше і проходять полювання.
Є на території лісництва і лосі.
«Десь п’ятнадцять, – каже співрозмовник. – Сьогодні полювання на цю тварину заборонено. Але вважаю, що це неправильно. Є певні лісництва, в яких популяція дозволяє проведення полювання. Якщо ж кількість мала, то полювання не відкриють. Чого забороняти? Адже якщо є лося забагато, то його кількість треба врегульовувати, бо він приносить значну шкоду. Знищує величезну кількість культур молодняка. Чомусь це не враховують. Ситуація ж така: у зв’язку з забороною полювання на лося, вже два місяці немає лімітів. Користувачі страждають. Дуже багато мисливців просять приїхати на індивідуальне полювання на самця козулі, але вже два місяці такі полювання неможливі».
А от браконьєрам жодні заборони ні до чого. Вже цього року було зафіксовано 7 фактів незаконного полювання. Це, зазвичай, люди з навколишніх сіл. Лісівники всіх їх уже знають. Ловлять, штрафують. Браконьєри платять мізерні штрафи і знову йдуть займатися тим, чим і займалися. Такого, аби зловили і чоловік більше не пішов на браконьєрку, не було. Кажуть мисливці, треба збільшити штрафи і покарання жорсткіше давати. Попався не незаконному полюванні – позбавити на 5-6 років мисливського квитка, аби не мав доступу до лісу.
«Основне, що потрібно для ведення мисливського господарства, це охорона та захист тварин, створення сприятливих умов для збільшення популяції, розширення ареалу, – каже директор державного підприємства «Маневицьке лісове господарство» Володимир Радіон. – Головне, щоб звір був у лісі. Для цього ми працюємо. Для цього заготовляємо корми. Що купуємо, а що самі вирощуємо. Будуємо вольєри, розводимо кабанів, випускаємо їх у дику природу. Сьогодні маємо диких свиней навіть трохи більше оптимальної кількості. Але ми стараємося тримати звіра в лісі, аби він не ішов шукати корми на людські городи. Насамперед дбаємо, щоб було вдосталь підкормочних площадок. Де в лісі є вільний куточок, чи галявини, чи біополяни, всі намагаємося застосовувати з користю для звіра. Охорона теж у нас надійна. За минулий рік склали найбільше в області протоколів про порушення Правил полювань, найбільше конфіскували зброї. Порядні мисливці задоволені, ліцензії продаємо усім охочим. Місцеві мешканці полюють також. Мисливський сезон 2016-2017 року пройшов нормально. Ми виручили біля 200 тисяч гривень. Фактично те, що вклали – повернулося».
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора

«ЛВ» №5-6 2017р.