Ліс – це моє життя…

Усі, хто знає цю людину, можуть сказати про нього лише хороші слова. Відповідальний, чуйний, добросовісний і завзятий у роботі, зав­жди доброзичливий. Петро Романуха працює у Волинському ОУЛМГ впродовж багатьох років, а загалом лісовій галузі віддав тридцять три роки свого свідомого життя.

Петро Романуха народився в селі Словечно Овруцького району Житомирської області 16 червня 1959 року.
Після закінчення школи працював монтажником у Коростенській ПМК. Далі були армія та студентські роки в Українській сільськогосподарській Академії на лісогосподарському факультеті.
Після закінчення Академії в 1985 році розпочалася трудова кар’єра Петра Петровича в галузі лісового господарства, якій він присвятив 33 роки життя.
Спочатку працював помічником лісничого Словечанського лісництва в Овруцькому міжгосподарському лісгоспі.
Там молодого фахівця запримітило керівництво району. Виявляється, цей відповідальний і на диво людяний лісівник припав до душі, і його незвичний талант до спілкування, відповідального ставлення до потреб місцевого населення помітили жителі поблизьких сіл.
– Того часу в силу посадових обов’язків мені часто доводилося спілкуватися з місцевими керівниками та їхніми підлеглими, – згадує Петро Петрович. – Разом організовували протипожежні заходи, охорону лісових масивів, проводили різноманітні природоохоронні акції. А ще ж до нас зверталися по допомогу. Тому потрібен будівельний матеріал, іншому – дрова для опалення. Я залюбки долучався до розв’язання усіх цих питань. Хтось комусь розповів про ці мої труди і якогось разу мені запропонували очолити сільську раду.
На виборах за молодого і старанного громадівця проголосували всі сільчани. З того дня розпочалася громадівська робота Петра Петровича. Він став чи не наймолодшим сільським головою. Словечанська сільська рада, яку очолив, мала до двох тисяч жителів, а це кількасот особистих селянських господарств, школи, клуби, медпункти, колективні господарства. Адже до цієї громади входило аж п’ять сіл – Антоновичі, Дуби, Задорожок, Тхорин і Словечне, де й розташовувався центр громади. Зранку – прийом сільських відвідувачів, удень – робота на місцях. Працювати було цікаво. Про ініціативного голову заговорили у різних начальницьких кабінетах та людських оселях. Цей молодий чоловік, стиль його роботи, манера вести розмови усім імпонували. Вроджений талант дозволяв на рівних спілкуватися з високим начальством і простими людьми, місцевою інтелігенцією і механізаторами, старшими людьми і молоддю. І бути б Петру Пет­ровичу великим керівником, якби у квітні 1986-го не сталася страшна Чорнобильська катастрофа. У перші ж години радіаційна хмара накрила села його сільської ради. Серед людей ширилися панічні настрої. Петру Романусі довелося залагоджувати складні питання, пов’язані спершу з евакуацією дітей і дорослих. Це був час, коли доводилося працювати майже цілодобово. Кілька годин на сон – і знову до роботи. Але завдяки молодому голові, його армійському й лісогосподарському досвіду, чітким діям і оперативності вдалося порятувати чимало людських доль.
Але настав час, коли й самому сільському голові разом з родиною у зв’язку з аварією на ЧАЕС довелося покинути рідну домівку та переїхати на Волинь.
Починаючи з 1991 року й донині доля Петра Романухи пов’язана із Луцьком та Волинню. У квітні 1991 року він повертається у рідну й таку знайому для нього лісову галузь. Влаштовується на роботу інженером з реалізації Луцького лісгоспзагу. Попри скрупульозну конторську роботу, адже на контролі потрібно було тримати заготівлю, переробку і збут деревини та готової лісопродукції, постійно бував у лісах, говорив з майстрами лісу і лісничими. І не просто говорив, а допомагав, підказував, а бува, брав на себе залагодження важливих лісогосподарських питань. Полюбив мальовничі ліси, їх грибні та ягідні місцини, зріднився з місцевими людьми. Біль, завданий Чорнобилем та переселенням з батьківських земель, потрохи вщухав. Досвід, набутий на попередніх посадах, зіграв свою роль. Діловитість та неабиякий організаторський хист Петра Романухи помітило керівництво галузі і в грудні 1994 року йому запропонували очолити відділ охорони, захисту та контролю за лісом держоб’єднання «Волиньліс». Тож його перевели на посаду начальника цього відділу.
Петро Романуха скрізь, де довелося йому працювати, діяв виважено і рішуче. За це здобув повагу колег.
У вересні 1996 року його переводять на посаду інженера першої категорії, у липні 1998-го – інженером лісового господарства «Волиньлісу», а в грудні 2000 року призначають в. о. головного лісничого Луцького держлісгоспу. Та вже у травні 2001 року Петра Петровича знову повертають у відділ охорони і захисту лісу держоб’єднання «Волиньліс» на посаду інженера І категорії, у березні 2003 року переводять у відділ лісового господарства і лісовідновлення на посаду інженера І категорії.
З 2005-го до жовтня 2012 року у зв’язку з реорганізацією та утворенням Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Петро Романуха працює на посаді головного спеціаліста відділу охорони та захисту лісу. З листопада 2012 року до квітня 2015-го – провідний інженер з охорони та захисту лісу. У квітні 2015 року в порядку переведення Петра Петровича призначають головним спеціалістом відділу охорони та захисту лісу, де він працює і донині. Відданий лісівничій справі, патріотичний, дієвий, мобільний, надзвичайно відповідальний і вимогливий до себе й до інших. Завдяки йому та його колегам на Волині впродовж останніх кількох років вдається уникати лісових пожеж. Саме Петро Петрович опікується питаннями охорони і захисту лісу, зокрема протипожежними заходами, організацією злагодження та чисельними безпековими заходами. Хай коли прийдеш, він – у роботі. Це мудра, толерантна, вельми привітна й інтелігентна людина. Уміє берегти добру пам’ять про видатних лісівників, з якими працював і кого вже нема серед нас, надзвичайно дорожить своїми колегами. Залюбки ділиться досвідом із молодшими колегами, навчає їх людяності, вірності, відданості справі.
Він добрий сім’янин і батько. Та все ж усім серцем відданий його величності лісу, лісівничим справам, українській державі.
– У 2018 році наші працівники створили 5047 км мінералізованих смуг, а догляд за ними проведено на 11562 км, – розповідає Петро Романуха. – А ще впродовж року ми провели 2346 рейдів із виявлення порушників правил пожежної безпеки. Звісно, читаємо лекції для дорослих і дітей, виступаємо на телебаченні, по радіо, знайомимо місцеве населення з правилами пожежної безпеки, вимагаємо від них шанобливого ставлення до лісу, його багатств, і це працює. Завдяки цьому наші ліси мають майбутнє.
Петра Петровича шанують і поважають колеги та керівництво галузі.
– Це напрочуд самовіддана й доб­ра людина, – каже про нього голова обласної організації Товариства лісівників України Борис Бабеляс. – Працелюб, яких ще пошукати, великий патріот України і його величності лісу.
– Пропрацювавши більш як 30 років у галузі лісового господарства, Петро Романуха виявив себе чесною та порядною людиною, висококваліфікованим спеціалістом, вмілим організатором лісогосподарського та лісопромислового виробництва, – додає голова обласної організації профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк. – На таких людях і тримається лісове господарство України.
Лісоуправлінець на ці слова колег лиш усміхається:
– Я такий самий, як усі: люблю ліс, дорожу колегами, вірю у майбутнє України. Разом ми – команда. Головне наше завдання – зберегти ліс для майбутніх поколінь, – і на хвильку задумавшись, додає: – Ліс – це моє життя…
Оксана Гаврилюк,
Сергій Цюриць
Фото Оксани ГАВРИЛЮК

«ЛВ» №11-12 2018р.