Останні європейські бортники

На слід бортників я натрапив у 2003 році на Поліссі, коли робив фотографії для «National Geographic Polska», і з того часу мандрую їхніми вже майже непомітними шляхами. Власне, тоді на давніх поліських болотах я звернув увагу на «бочки» – колоди, вертикально або горизонтально розміщені на деревах… Складалося враження, що потрапили вони туди у результаті надзвичайного катаклізму – потопу. Яке ж було моє здивування, коли відкрив, що у колодах, піднятих аж до самого неба, живуть …бджоли. Першим, хто показав мені, як слід доглядати за цими комахами, був Степан Шидловскі з Пінська.

Ми зустрілися на острові, на болотах між річками Прип’ять і Стир. Піднімаючись на дерева, п. Степан розповідав про рої, царські укази, ведмедів, секрети професії, що передавалися від покоління до покоління. Я ж у той час намагався вижити у першій піднебесній атаці бджіл.
У наступні роки, мандруючи землями давньої Речі Посполитої, я шукав колод, бортей, людей, які ними займаються. У кінці 2015 року в заповіднику Біловезька пуща разом з Анджеєм Кенчиньскім ми відкрили на деревах дві, раніше незафіксовані, старі борті з печатками царських лісників.
У своїх дослідженнях я користувався найновішими знаряддями для спостереження за життям бджіл – ендоскопічними камерами, камерами з інфрачервоним випромінюванням, котрі реєструють у темноті та природі по­ведінку роїв, термовізійною камерою, аби слідкувати за сім’єю бджіл, що проживала у колоді. Черпав інформацію з найстаріших книг бортників, які стали своєрідною історією бортництва з початку XVII ст., безцінним джерелом відомостей про давні звичаї і принципи цього промислу, криницею знань про традиції та мову майстрів. Скільки ж разів у ті часи «одягали жалобу» у бортних судах, тобто вносили до суду справи, де бортники виступали як позивачами, так і відповідачами…
Шукаючи слідів прадавньої професії, я особисто познайомився з десятками бортників, які проживали не тільки у Польщі, але й на території Литви, Білорусі, України. Усіх їх об’єднувало польське походження, родинні традиції, безсмертна віра у неймовірну силу лісового меду.
Здебільшого, були це старші люди, виняткової фізичної сили, спокійної вдачі, що для сучасного світу стали своєрідними духами минулого. Медіа, етнографи, музеї їх не помітили, не потурбувалися про те, аби вчасно почати збирати останні знаряддя роботи майстрів. Деякі з бортників відходили у вічність на моїх очах.
Восени 2015 року у чорнобильській зоні в Білорусі мені пощастило зустріти кількох місцевих бортників, котрі, пригощаючи медом, переконували, що це найкращі ліки від багатьох хвороб (також оберігають від радіації), доказом чого є чудова фізична форма самих бортників. Їх акробатичні но­мери під кронами дерев, танець із лезивом (шнурок зі шкіри лося), на якому можна було проникнути всередину листяного покриву, витягування колод за допомогою колеса стали для мене своєрідним обрядовим театром, де я був єдиним глядачем.
Роками вивчаючи бортництво, я зрозумів, що причин занепаду цього промислу було ба­гато: вбивали його не тільки укази царя, ді­яльність вже забутих сьогодні піонерів бджіль­ництва Казиміра Лєвіцкого і Яна Джєр­жоня, які замінили борті вуликами… Борт­ництво також знищили безкраї колгоспні план­тації ріпака… Цей мед після кристалізації не давав вільного доступу до зимових запасів у борті.
Як і індіанці з Амазонії, бортники зберег­ли свою нішу завдяки соціальній ізоляції: зараз їх професія помалу відживає…
Кшиштоф ХЕЙКЕ, професор кінематографії, доктор габілітований, фотограф, оператор, мандрівник, видавець
Переклад Юлії ВАСЕЙКО

Із записів Казиміра Лєвіцкі – генерал-лейтенанта, учасника русько­турецької війни 1877-1878 рр.:
«Бортництво – наука про лісове бджільництво і розведення в лісах диких бджіл, яких називають «зеленими» чи «борівками». Бортники – люди, котрі займаються бортництвом. Протягом багатьох років вони мали свої громади, закони і суди (…) Кожен цех бортників мав у своїй парафії ксьондза, протектора цеху. У день св. Варфоломія, покровителя бортників, священик відправляв у костелі богослужіння. (…). Оскільки розводити лісових бджіл у дуплах дерев, з яких збиралися соти, було надзвичайно складно, тому вже у давні часи почали задумуватися, як пристосувати для цих комах відповідне заглиблення – борть, котра прикріплювалася на здорових, гладких, прямих деревах, до певної висоти без гілок, щоб ведмедям було важко туди дістатися. У Великопольщі та Малопольщі бортництво взагалі не розвивалося».

«Давні бортники повинні були вміти лазити по деревах, вирізати соти і найголовніше – підготовлювати нові борті, в яких би самостійно оселялися рої. Так розводили бджіл тільки простаки. Вони також розповідали тисячі казок про бджіл, маток, котрі навіть тепер часто переповідають люди незнаючі і легковірні. Доки багата, хоча й дика рослинність постійно підживлювала комах, доти не задумувалися над тим, як покращити й вдосконалити способи їх розведення. Першим нововведенням було зрізування дерев із бджолами і встановлення їх біля дому, згодом – виготовлення вуликів (колод) і поселення в них роїв. Таке ведення бортництва було корисним доти, доки цьому сприяли умови. Із часом умови погіршилися, зменшилася також кількість роїв, наслідком чого стало скорочення об’ємів виробництва меду; врешті дійшло до того, що пасіки приносили тільки віск, бо меду, зібраного бджолами, часто не вистачало навіть для них самих.
На наших пасіках ми використовували вулики-колоди, на Поділлі – безденки, в країнах, де дерево дороге (Німеччина, Франція і т. д.), найбільш поширеними були плетені кошики з соломи чи лози, обліплені глиною. Поступово стан бджільництва у всій Європі погіршувався, бо там, де землю ретельно обробляли, бджоли вже не могли самі про себе подбати, у лісових зонах, якими не надто добре опікувалися пасічники, приносили досить помірну користь».

 

СЛОВНИЧОК БОРТНИКА
Борть – дупло в дереві, природне чи видовбане людиною, що служить гніздом для бджіл.
Борівки – бджоли, що розводилися в борті.
Теслиця – інструмент для виготов­лення борті.
Довжня – дошка, що закривала отвір у борті.
Фарбування – обприскування внут­ріш­ньої поверхні борті відваром з воском для принаджування бджіл.
Ключка – дерев’яний гачок, основа колоди, що забезпечує її міцність.
Колода – вулик, виготовлений із кругляків зрізаного дерева.
Колода-лежак – вулик, що не роз­бирався, зроблений з пенька довжиною 1,4-2 м чи спиляного бортного дерева, розташований навскоси.
Колода-стояк – вулик, котрий не розбирався, зроблений з пенька дов­жи­ною 1,4-2 м чи спиляного бортного дерева.
Лезиво – коса довжиною бл. 40 м, виготовлена з пенькового шнурка чи шкіри лося; з його допомогою піднімалися на дерево, аби дістатися борті.
Очкас – довгий клинок, що звужує око і підтримує соти; знак верхнього кордону підрізування соти з медом;
Творити борть – весняне прибирання борті.
Ручка – одиниця ваги меду в Польщі з XV століття.
Самобитка – кілки, що розміщувалися на шнурку, аби ведмеді не могли дістатися борті.
Бортний суд – колегіум, створений для вирішення судових справ бортників; до його складу входили: суддя, помічник судді, заступники старост бортників. Суд збирався в день св. Симона Юди і св. Станіслава, краківського єпископа; міг призначати смертельну кару покарання.
Серка (барта) – інструмент для виготовлення борті.
Стійло – дерево, на якому прикріплена колода.

ЛВ.№3-4. 2017