Перлина Канарських островів

Тенерифе – це щось більше, ніж яскраве сонце, унікальні пляжі, всеосяжний океан, дивовижна природа. Тенерифе – це гримуча суміш субтропічної екзотики, марсіанської реальності та європейської культури. І якщо з’являється можливість гайнути за тридев’ять земель, але так, щоб за лічені дні осягнути від­разу кілька кліматичних зон, вирушайте на Тенерифе. Ця частина Землі, що є найбільшою у складі архіпелагу з семи Канарських островів в Атлантичному океані, точно не розчарує. Вона привабить багатоликістю. Раз і назавжди.
Відомо, що острів належить Іспанії. Втім відстань від Тенерифе до узбережжя Африки – приблизно 300 км. Майже рукою подати. Подібно до інших шести Канарських островів, Тенерифе має вулканічне походження. Ближче до центру острова красується (а коли бачиш наяву – то навіть лякає і водночас заворожує) сплячий вулкан Тейде, що вважається найвищою точкою усієї Іспанії. Тож унаслідок вулканічної колись діяльності гірський хребет розділив перлину Канар на північний і південний сегменти. Клімат цих частин суттєво відрізняється: на півночі часто стають у пригоді куртки й дощовики, а на півдні – справжнє, по суті, цілорічне літо. Тому, тікаючи від звичного в цю пору року українського холоду, дуже тішилися нагодою отримати ще трохи літнього сонця.
Лежати з дня у день на пляжі, слухаючи потужний шум Атлантичного океану, – чудовий, однак не найкращий спосіб відпочинку. Річ у тому, що Тенерифе без перебільшення є перлиною природи і має стільки унікальних місцин, що безперестанку смажитись під сонцем Канар просто ніколи!
Якщо й надавати перевагу пляжному релаксу, то навіть у цьому випадку Тенерифе готує сюрприз для мандрівників у вигляді барвистого, пейзажного різноманіття пляжів. Залежно від локації, прихильники будь-яких способів проведення часу на узбережжі океану знайдуть улюблений варіант. У цьому, власне, родзинка Тенерифе, що адаптував свою природну сутність під різні людські бажання й потреби: і для спокійного сімейного відпочинку, і для активного, спортивного проведення часу можна підібрати ідеальний пляж. Хто полюбляє дику романтику – гайда, скажімо, на Ель-Боюйо (El Bollullo) чи Ель-Сокорро (El Socorro). Ці пляжі у північній частині Тенерифе з чорним вулканічним піском, скелями, бірюзовим океаном – ідеальне місце для втечі від цивілізації, подекуди – для практики серфінгу. Кому до вподоби пляжна класика, варто помилуватися місцевою природою на Лас-Тересітас (Las Teresitas), що поблизу портового міста Санта-Крус-де-Тенерифе (Santa Cruz de Tenerife). Це єдиний на всьому Тенерифе пляж із золотистим піском, який було спеціально привезено з пустелі Сахара.
Ще однією пляжною фішкою цієї частини Канар є так звані природні басейни. Колись вони утворилися внаслідок багаторазового виверження вулкана. Розпечена лава рухалася до океану і, контактуючи з водою, дуже швидко застигала. Так миттєво формувалися своєрідні лагуни химерної форми. З плином часу деякі з них зумисне адаптували для купання, логічно називаючи водойми природними басейнами.
Тож, дізнавшись про неймовірні й ексклюзивні зони для купання, засмаги, споглядання бірюзових, вулканічних, скелястих панорам, важко було відмовитися від нагоди побачити наяву купальні, філігранно сформовані самою природою. Насправді вулканічних басейнів на Тенерифе чимало. Однак, враховуючи обмеженість часу перебування на острові, щасливим квитком став візит на одну з унікальних водойм у муніципалітеті Сан-Хуан-де-ла-Рамбла (San Juan de la Rambla).
Природний басейн у цій місцині має назву Чарко-де-Ла-Лайя (Charco de la Laja) й розташовується досить низько порівняно з дорогою, яка веде до купальні. Тобто спочатку ви йдете до кінця вулиці, а перед очима тим часом настирливо вабить синь Атлантичного океану. Далі зупиняєтеся перед сходами, не поспішаєте рухатись вниз, затримуєте подих. Адже попереду, десь там нижче і далі – спокуслива зеленувато-бірюзова вода, шум хвиль, які розбиваються об давно застиглу лаву, обертаючись шипучою піною. Напевно, це єдиний у світі шум, який хочеться слухати вічно. А ще скелі, скелі, багато скелястих тілес якої завгодно конфігурації, що нагадують обриси чиїхось фігур, символів, натяків. І зовсім трохи людей, які обережно долають шлях східцями до омріяної лазурової води примхливого океану. Ступати треба обережно: сходи вузькі, а далі – каміння і все ще крутий спуск донизу. Тож краще не поспішати і бути зосередженим.
Купатися у тій «ванні», дивовижно продуманій стихіями природи, – блаженство. Іноді «ванна» несподівано поповнюється новими хвилями, які бурхливо запливають у бірюзову купіль з відкритого океану. Тому плавати варто ближче до центру, регулярно пильнуючи неспокійні краї басейну. Вода тепла, солона, прозора: під ногами видно каміння, що віками байдуже лежить собі десь там, на своїй глибині. Одне слово, рай на землі. Раптом хочеться, щоби хтось ущипнув за руку: може, мені це все сниться?
Або, наприклад, ще здається, ніби сплю, коли гірськими серпантинами мандруємо островом, час до часу зупиняючись на оглядових майданчиках, відведених спеціально для споглядання океану, вулканічних ландшафтів і хмар, що залишаються далеко внизу. Ще півгодини тому тішилися «внизу» спекотним літом у природному басейні, а зараз на неочікуваних висотах кутаємося в теплий одяг, бо дуже хочеться надивитись на велич урвищ і схилів, покритих то хвойними, то різнобарвною поодинокою рослинністю або безплідним вулканічним камінням.
На одному з оглядових майданчиків під назвою Мірадор Ла Тарта (Mirador La Tarta) затримуємося. Попри холод (температура повітря +6°C), поспішати не варто. Адже коли ще у житті заберуся так високо, в прямому сенсі – понад хмарами – й дивитимусь, як попереду над тією пухкою білобокою «ватою» возвеличується грізний Тейде. Мурашки по тілу…
Тому логічно, що вишенькою на канарському «торті» виявилася екскурсія на вулкан Тейде. Його висота – 3718 м – майже вдвічі вища, ніж Говерли! Цікаво, що останнє виверження вулкана датоване 1909 роком. Не так і давно, якщо поміркувати. На вулкані є найвища в Іспанії канатна дорога, яка стартує з висоти 2356 м і за 8 хв піднімає вагончик на 44 особи до висоти 3555 м. Їхали нею до оглядового майданчика. Двері з обох боків вагончика повністю скляні. Зумисне пропускаю лімітовану кількість пасажирів усередину, а сама стаю якнайближче до прозорих дверей. Хоч і страшнувато через висоту, та все одно протягом цих восьми хвилин хочеться бачити все: застиглу лаву Тейде, що нагадує природу Марса, гірські рельєфи, насичено синє небо, яке здається дуже близьким. Подих перехоплює і від емоцій, шаленої висоти, і від перепадів тиску.
Враз опиняємося на території Національного парку Тейде – найбільшого природного парку Канар площею 18,9 га. Заповідник створений навколо вулкана і приваблює туристів з усього світу неймовірними інопланетними панорамами й винятковою природою. Натомість усім охочим побувати на самій верхівці магічного вулкана варто знати, що для підйому на вершину Тейде потрібен дозвіл. Його заповнюють онлайн за кілька місяців до поїздки. Якщо оформляти дозвіл пізніше, ймовірно, бажані дата й години будуть уже зайняті.
Стежка до вершини вузька, крута, вулканічна. Вітер сильний, сонце яскраве, усюдисущий запах сірководню, перепад тисків шалений. Проходжу кілька кроків – пульс 50, ще кілька кроків – 110. Доводиться присісти, хаотично подихати, адаптуватися до місцевості. Хух, трішки легше, можна повільно йти далі… На самій верхівці – 0°C, а внизу ж літо! Снігу, звісно, нема, тільки застигла колись лава, чорна, бура, руда, сірувата, а ще – пухкі ватяні хмари і панорами, наче з google maps, але наживо. На вершині Тейде не думається про тиски і дивні відчуття в тілі – на вершині Тейде видно світ так, як його не видно з низини!
Тетяна МИЗНІКОВА
Фото автора

ЛВ №6 2019р.