Сніговими стежками – в обійми зимової казки

Два останні місяці 2018-го були неймовірними

Листопад – ворота зими, саме таку назву останнього місяця осені можна почути в народі. Цієї пори з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишним та непривітним. Уже не так голосно співають пташки. Природа налаштовується на зимовий спочинок.

Дні стають ще коротшими, а ночі – усе довшими та темнішими. Сіре небо поливає вкриту різнобарвним килимом землю дрібним дощем. Люди кажуть: «Листопад – вересню онук, жовтню – син, а зимі – рідний брат». Ще трішки – і все заховається під біле покривало снігу.
У цього місяця є багато різних назв: падолист, напівзимник, назва «новембер» (з англ. мови) походить він латинського слова «дев’ять», бо в дореформеному календарі листопад був дев’ятим місяцем року. Також є цікава назва – братчини, яка раніше була часто вживаною на Поліссі України. Саме так називали традиційні гуртові обряди, які влаштовували в кінці осені. З початком листопада для хліборобів наставала пора перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати. Цієї пори вже справляли весілля, юнаки й дівчата сходилися на вечорниці та досвітки, влаштовуючи всілякі забави.
Розпочинає зиму, проте завершує рік грудень. У народі цей місяць називали першозимник, лютень, хмурень, стужайло, мостовик або ж грудень-студень. У грудні дні найкоротші, а ночі найдовші. Тому його ще називають інколи ніччю року. Цей місяць багатий на християнські свята: 4 грудня – Введення в храм Божий Діви Марії, або Третя Пречиста, 13 грудня – день апостола Андрія Первозванного, 22 грудня – святої Анни, матері Пречистої Богородиці. А 19 грудня – свято, чудес якого чекають у кожній родині, особливо діти – день Святого Миколая. Також до кожного із цих свят є прикмети.
4 грудня – Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Третя Пречиста. Введення – ворота зими: до цього дня треба закінчити всі польові та городні роботи. Морози вводили рік у зиму. Проте селяни помічали, що Введення – ще не справжня зима.
13 грудня – Андрія Первозванного. Грудень ще має назву андрієць від народного свята Андрія. Цей день у західних і східних християн вважається днем мученицької смерті першого із дванадцяти апостолів Христових Андрія Первозванного. Його прибили цвяхами до хреста, поперечні бруси якого прибиті навкіс (Андріївський хрест). Також побутувала така традиція, як Андріїв вечір або Андрієва ніч. За народним повір’ям, дівчатам і хлопцям уві сні приходить образ судженого або судженої. Для цього, лягаючи спати, клали шматочок хліба під подушку, приказуючи: «Суджений-ряджений, іди до мене їсти». Вірили, що побачать своїх майбутніх чоловіків та жінок. Також дівчата ставали перед вікном і промовляли таке: «Святий Андрію, я конопельки сію, дай же, Боже, знати, з ким весілля грати». «Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу».
19 грудня – Миколая Чудотворця, або Миколи зимового. Це одне з найвизначніших, найвеселіших свят. Важливість святого і його свята підтверджується тим, що майже в кожній сім’ї обов’язково мала бути ікона Миколи Чудотворця. Православні вважали його заступником перед Богом, а козаки – покровителем під час походів. Свято Миколая в Україні відзначали по-різному. Була така традиція: особливо шанований у сім’ї чоловік, часто дідусь, переодягався в «доброго Миколая» і розносив чемним та слухняним дітям подарунки. Цього ж дня після служби Божої сусіди та родичі вітали того, хто мав ім’я Микола. Господиня пригощала віншувальників пивом, пирогами та смачними стравами. Після цього свята усі починали готуватися до Різдва: кололи свиней, купували продукти на базарі та різні важливі для кожного речі. Дівчата щовечора збиралися на вечорниці, де шили, пряли, вишивали. Хлопці ж розповідали різні бувальщини та небилиці, співали пісні, танцювали. З Миколи починалася справжня зима. «Миколай бородою трусить, дорогу стелить». Старалися із зібраного врожаю віддавати борги: «Коли ти не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи».
22 грудня – Анни. На цей день припадає зимове сонцестояння. Це найкоротший день року, його називають «народження сонця». У давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці. У день Анни вагітні жінки не працювали, ретельно постували. Дівчата зазвичай цього дня домовлялися, як будуть проводити різдвяні свята, виготовляли до них прикраси – «павуків» та «їжаків» з соломи.
Спостерігали й за погодою. Яка Анна до полудня, така зима до кінця грудня. Яка Анна до ніченьки, така зима до весноньки.
Що ж, безумовно, зима – чарівна пора року. Це так красиво, коли надворі ясна морозна погода та падає сніг, а на вікнах з’являються вигадливі малюнки. Коли усе навкруги стає білим, здається, що ти потрапив у зимову казку. Коли йдеш засніженою вулицею, а сніг під ногами скрипить, серце все більше й більше переповнюється відчуттям свята. Для декого зима не є найулюбленішою порою року, проте варто пам’ятати, що вона не вічна і після неї завжди настає весна…
Ляна ЧУРИЛО
Фото автора, Оксани ЧУРИЛО
та Любомира БЕЗРУЧКА

«ЛВ» №11-12 2018р.